РОЗДІЛ 5. ПРИПАСИ

На ворота я вже давно поклав оком. Ворота до тієї фірми, де я позичив К700 були якраз підходящими – високими, міцними, надійними. Мерці б їх нізащо не прорвали, тож я завбачливо розрахував відстань між останніми двома стовпцями, щоб поставити там саме ці ворота.

Зняти їх виявилося складніше, ніж я думав. Ворота складалися з двох половин, кожна з них була занадто важка. Одна людина не могла б ними маніпулювати, але ворота були мені необхідні, вкрай необхідні. Я знайшов мотоблок з причепом, підігнав його під самі ворота. Потім я дістав домкрат, яким мав підвантажити їх, щоб вони вискочили з завіс і впали на причеп.

Деякий час все йшло добре, завіси заскрипіли, ворота почали підніматися, але, як тільки вони вискочили з завіс, ворота зіскочили з домкрата і, ледь не розчавивши мене, з гуркотом впали на землю. Як би я не намагався їх підняти, зсунути з місця, все було марно.

Я опустив руки, без воріт моє огородження було марне, а слабші ворота мені не потрібні, їх буде легко зірвати. Я вже хотів повертатися додому з поразкою, як мені спала на думку ідея – підйомний кран. Так, така штука теж є у мене в селі. Я бачив його під час огляду будинків. Пальне було, оперувати краном виявилося не важко, особливо після уроків керування лопатою.

Я приїхав на місце, підчепив ту частину воріт, що була на землі, підняв, і таким чином обережно перевіз їх до себе, там повільно опустив і, не знімаючи з крану, направив на завіси. Так само я зробив з іншою половиною. На цю роботу пішло більше, ніж півдня, але я був задоволений результатом. Ворота я обмотав великим ланцюгом і замкнув на чотири колодки.

- Тепер можна спати спокійно, - зітхнув я.

Звісно робота по укріпленню була далека до завершення, але я був принаймні у відносній безпеці, бо тільки велика група зомбі могла б прорвати сітку. Я сподівався, що поки мене така група омине, щоб я міг зайнятися нагальнішими справами. Потрібно було знову попрацювати на городах – просапати (засіб не дуже сильно виручив), покропити жуки. Також треба було думати про запаси на подальше життя. Багато всяких речей, які я не зможу виробляти, треба було привезти і надійно скласти, щоб вони не зіпсувалися через зберігання у неналежних умовах.

Спочатку я подбав про городи. Цього разу робота пройшла швидше, бур’яну вже не було так багато. Потім я почав дбати про запаси на зиму. В цю пору вже можна було консервувати варення з різних фруктів і ягід, яких росло вдосталь. Цукор я дістав у магазині почав закривати – абрикосове, черешневе, вишневе варення, компоти. Всі ці процеси не були для мене новими, та й у матері був блокнот з усіма її рецептами всяких салатів, закруток, тортів, всього-всього. На щастя, вона його не забрала з собою і тепер він став моєю Біблією.

Там навіть було написано як пекти хліб, я приблизно знав як це робити, але певності не було, та тепер, з рецептом, я випік собі хліба. Пік я, як у давнину – у великій печі, яку у нас називають п’єц. Потрібно було там напалити, потім вигорнути жар і засунути форми з тістом на півтори години. На моє превелике здивування, у мене вийшов хліб. Він був не ідеальної форми, але то було байдуже. Кожне хлібеня я обгорнув пакетом, щоб довше зберігалося.

- Тепер і супчику нормально поїсти можна, - тішився я, - бо без хліба зовсім не то.

Також я подбав про заготовку сіна для корови. Її теж треба буде всю зиму годувати, тож сіна треба буде чимало. Зерна вже було багато на складах усіх сільських підприємців, тож за цей продукт я поки що не переймався.

Опісля всіє домашньої роботи я пішов по магазинах. Вигріб звідти усі продукти з довгим терміном зберігання – консервацію, герметично закриті продукти типу чіпсів, сухариків, солодощі, навіть алкоголь.

- Свята теж треба буде святкувати, - посміхався я.

Також я забирав гречку, рис, макарони, цукор, сіль, сірники, усе, що хоч якось могло пригодитися. Засоби гігієни теж були не зайвими – шампуні, зубні щітки і пасти, засоби для миття посуду, мило, туалетний папір, дезодоранти, одеколони…  З чотирьох магазинів вийшли дуже навіть непогані запаси.

- Цього надовго вистачить, - радів я, - навіть коли народ повернеться буде вдосталь.

Один з будинків, які я огородив став складом продуктів. Я все там прибрав, вичистив, вимив, поробив полиці, щоб нічого не стояло на підлозі. Я був задоволений своїми запасами.

- Потім можна буде і з Джурина все привезти, - думав я, - чи з Хоменок.

Зерно я не привозив. У мене вдома стояв великий ящик на кілька тон. Він був наполовину повний. Цього мені поки що було достатньо, а те зерно, що у підприємців, стояло у надійних складах, надійно замкнене, тож я вирішив, що братиму його звідти при потребі.

Далі я взявся за медикаменти. В нас в селі був медичний пункт, де не було багато всього, але корисні речі були. Я взяв усе необхідне – бинти, зеленку, йод, засоби від простуди, високої температури, болю в голові, животі і так далі. Якщо я не знав призначення препарату, то терпляче читав інструкцію, щоб дізнатися. Ніколи не знаєш, що саме може пригодитися, тому я забрав усе. Препарати я відсортував, підписав, і теж виділив на них окремий дім, щоправда там вони зайняли лише одну кімнату.

Проте я вирішив, що цих медикаментів мені буде не досить, тож зібрався їхати у Джурин у аптеку. Я міркував таким чином – якщо зі мною щось станеться, а необхідних ліків не буде, то я відповідно помру. В поганому стані я за ліками поїхати не зможу. Зараз стан у мене був хороший, тож їхати треба було зараз.