Пропозиція

Дівчина прокинулася в ліжку сама, Сергія поряд не було. Вона полежала ще декілька хвилин, після чого встала і попрямувала на кухню. Таня уявляла як чоловік зустріне її гарячим солодким поцілунком і такою ж кавою.

Волосся Сергія було ще мокрим після ранкового душу. Він дійсно готував каву, в старій добрій джезві, ніяких сучасних кавоварок чоловік принципово не визнавав.

— Доброго ранку. — Буденним голосом сказав він. Навіть звичної люб’язності у ньому не було.

Ще мить назад Тетяна збиралася повиснути на ньому з обіймами, але зупинила себе в цьому бажанні.

— Доброго. — Також прохолодно і відсторонено відповіла вона.

— Ти вчасно, як раз на каву.

Вони мовчки пили свій улюблений ранковий напій, не отримуючи в цей момент жодної насолоди від нього. Обоє боялися озвучити те, що розуміли й так: вчорашній вечір виявився для них помилкою. І Таня і Сергій останнім часом знаходилася в постійному стані стресу. Спочатку чоловік переживав за відносини зі Світланою, а потім взагалі був вражений її підступним обманом. Таня ж, в свою чергу, нервувала через незрозумілі зміни у поведінці Арнольда і затяжне мовчання.

Вони вислуховували та підтримували одне одного, їх душі були синхронно налаштовані одна на одну, не дивно що згодом до них приєдналися і їхні тіла. Тепер питання тільки в тому чи зможуть вони спілкуватися як раніше. Чи ця випадкова ніч поступово зруйнує відносини між ними. Останнього Сергію дуже не хотілося.

Дівчина допила каву, залишатися сидіти мовчки за пустим столом було незручно. Хоч би чоловік запропонував ще чашечку ароматного напою, адже розходитися на такій незрозумілій ноті зовсім не хотілося. Але цього ранку господар дому не відрізнявся звичною гостинністю, тому вона була вимушена сказати:

— Ну, мені вже час. Я піду. — Останнє ледь не прозвучало мов запитання. Їй так хотілося, щоб він зупинив її, попросив залишитися і вони провили разом усю неділю.

— Так, звичайно. — Відповів чоловік.

Йому хотілося уточнити чи все добре між ними, але він розумів, що зараз ліпше не лізти на рожен з такими запитаннями. Краще покластися на час і вдавати ніби між ними нічого не сталося.

Таня швидко одяглася й він провів її до дверей. Як тільки металева конструкція зачинилася, відгородивши їх одне від одного, немов назавжди, вона більше не змогла стримувати сліз, що стояли в очах. Вони котилися обличчям, крупні та гарячі, падаючи за комірець в’язаного светру. Чомусь дівчина почувалася обманутою і використаною, хоча й їй ніхто нічого не обіцяв. Вони з Сергієм не обговорювали, що спробують розпочати романтичні  та серйозні стосунки. Вони не то, що не говорили одне одному ніколи слів кохання, а навіть не зізнавалися у взаємній симпатії.

Вчорашня ніч між ними – це випадковість, продиктована потребою зняти емоційну напругу і не більше того. Від усвідомлення такої простої істини Тані було гірко і шкода себе. Так, ніби вона дівчинка для покращення чужого настрою, а не особистість, яка також може мати власні почуття. Чому Сергій думає, що завдяки їй зручно відволіктися від спогадів про Світлану, а потім навіть не поцікавитися її відчуттями та планами? А що, якщо вона хоче продовження, хоче серйозних стосунків? Чому все вирішує завжди чоловік?

Вона вже збиралася під свої невеселі роздуми заходити до метро, як з її сумочки долинула улюблена мелодія мобільного. Можливо, це Сергій таки отямився? Таня дістала телефон, подивилася на дисплей. Ні, це був не він… Але все одно дівчина залишилася здивованою, адже телефонував сам Арнольд власною персоною.

Не дивлячись на образу, менеджерка вирішила не відхиляти дзвінок і поговорити з ним. Чоловік сказав, що їм потрібно терміново зустрітися і поспілкуватися. До того ж виявилося, що вони знаходяться зовсім неподалік одне від одного, отож домовилися побачитися в кав’ярні біля метро.

***

— Які люди! — Голосно сказала дівчина, помітивши доцента.

— Привіт, Таню. — Сором’язливо промовив чоловік.

— Скільки літ, скільки зим! Ну і де ми стільки вешталися?

Від її тиску він знітився ще більше.

— Вибач, я мав проблеми.

— Та що ти говориш! Мав проблеми! А ось я їх зовсім не мала. Цілий світ не має проблем, один лише Арнольдик страждає через них, бідолашний. — Вона виливала на доцента злість, яка накопилася не тільки на нього, але й  на Сергія також.

— Проте я вже все вирішив.

— Та ти справжній супермен! А ти не міг хоча б одного разу відповісти на мій дзвінок чи повідомлення і пояснити мені ситуацію? Що в тебе негаразди і ти обов’язково вийдеш на зв'язок як тільки їх владнаєш. Ти не думав, що я могла хвилюватися за тебе? Я навіть не знала, що мені думати, Арнольд! Чи то в тебе біда, чи то мене просто покинули.

— Пробач, пробач Таню. Я дійсно страшенно неправий перед тобою і хочу заслужити твоє вибачення.

— Добре. Тепер ти хоча б можеш поділитися зі мною, що за проблеми у тебе виникли? — Емоції вщухли, її голос став значно тихішим та спокійнішим. — Між іншим, за словами Аріни, вся кафедра про тебе турбувалася.

— Мабуть, я весь час був ніби у тумані. — Погодився доцент. — Про проблеми краще не будемо, не хочу повертатися до них навіть подумки.