Ігор

Чоловік мав дуже непримітну зовнішність: невисокий, худорлявий, русявий, зі світлими бровами, віями та сірими очима. Він носив такий же невиразний одяг: темні брюки, бордові та сині светри, довгий чорний пуховик. Його неможливо було вихопити поглядом у натовпі та запам`ятити і це грало йому на руку. Саме зовнішній вигляд завжди допомагав Ігорю у роботі і при цьому ніколи не заважав у особистому житті, адже на жінок він звик впливати харизмою, а не яскравим ганчір`ям та горою біцепсів, якої у нього, до слова, ніколи не було.

Зі сторони могло здатися, що чолов’яга неповноцінно і нерегулярно харчується, певно через ненормовану роботу з низькою заробітною платою. Він виглядав так, ніби більшу частину свого життя свідомо уникав занять фізкультурою та тренувань у спортивній залі. І тільки найближчі малочисельні товариші добре знали, скільки надлюдських навантажень витримало його тіло. Наслідки цього можна було спостерігати на пляжі, куди Ігор ходив зрідка. Кожен його м’яз був ніби напружений, сам чоловік постійно знаходився у стані готовності. Готовності бігти, тікати, наздоганяти, ховатися і рятувати.

Колишній військовий мав досвід роботи у органах, а також повне розчарування у системі з її владою та бюрократією. В один день він наважився відійти від справ і створити приватне детективне агентство. Працював Ігор тільки по рекомендаціям, потрапити до нього з вулиці було неможливо. Проблеми, з якими зверталися до нього нові клієнти були різними: від пошуків зниклої дитини, до банальної сліжки за невірною дружиною. Останнє детектив страшенно не любив, але ніколи не відмовлявся від цього, адже товстосуми з хворою потенцією та вразливим самолюбством були готові викладати гарні кошти за його роботу.

Найскладнішим, найбезнадійнішим і в той же час найцікавішим було шукати людей, які зникли багато років тому. Строку  давності для нього не існувало. Ігор шукав як тих, хто зник менше трьох діб тому, так і тих, кого не бачили вже понад десять років. Інколи він їх знаходив, не завжди живими. Але в такому разі родичі загиблих хоча б мали місце, до якого могли прийти аби попрощатися з рідною людиною.

Цього разу справа обіцяла бути легкою. Йому зателефонував чоловік від Івана Івановича, який сказав, що необхідно буде прослідкувати за однією дівчиною і дізнатися на що вона витрачає кошти готівкою. Сьогодні Ігор під’їхав до його офісу, як і домовлялися, аби дізнатися та обговорити деталі. 

***

Віолетта Леопольдівна, поважна літня секретарка з почуттям власної гідності, повідомила шефу, що до нього приїхав пан Ігор на назначену заздалегідь зустріч. Вона була доброю знайомою його матері і ніколи не зверталася до Сергія на ім’я та по батькові. Для неї він залишався просто Серьожею, навіть коли з’являлися клієнти. Останні спочатку дивувалися, а потім звикли. Самого ж Серьожу все влаштовувало, він не грав в субординацію, не вдавав з себе великого боса та поважне цабе.

Ігор зняв свій, на перший погляд, дешевий пуховик і у супроводі секретарші попрямував до  кабінету Сергія, який вже піднявся з-за столу і йшов їм назустріч.

— Вітаю! — Він потис чоловіку руку. — Як доїхали?

— Доброго дня! Дякую, добрався без заторів.

— Кави?

— Так, будь-ласка, подвійну без цукру.

— Віолетто Леопольдівно, будь ласка, каву для гостя. Ні, краще дві кави.

— Серьожо, але для Вас це вже третя філіжанка за сьогодні.

— Обіцяю, що четверта буде з чаєм. — З посмішкою пообіцяв начальник.

Секретарка так швидко принесла каву, ніби вона вже була приготована і  чекала тільки на те аби її подали до столу. Віолетта Леопольдівна вміла робити все швидко та непомітно. Коли чоловіки залишилися у кабінеті одні, Сергій дістав фото сестри і розпочав:

— Цю дівчину звуть Аріна. Їй 25 років, на звороті світлини записані її контакти, включаючи домашню адресу, номер мобільного та сторінки в соцмережах.

Ігор подивився на молоденьку жінку з синім волоссям, яка виглядала ще зовсім підлітком, що полюбляє рок і грає на гітарі в маловідомому музикальному гурті.

— Коханка? — Запитав він.

— Ні, сестра. — Сергій стомлено потер чоло.

— Стосовно чого має тривати спостереження?

— Останнім часом Аріна дуже змінилася. Вона ніколи не мала від мене серйозних секретів, ніколи не потребувала великих грошей. Все життя була захоплена навчанням. Зараз пише дисертацію в аспірантурі й всі її розмови крутяться довкола університетського життя. Точніше крутилися донедавна. Тепер я взагалі не розумію, що її цікавить. Сестра стала не схожою сама на себе.

— Ви говорили, що Вас цікавить куди вона витрачає гроші?

— Так. Зрозумійте, це не кишенькові суми. За останні декілька тижнів Аріна взяла у мене близько п’яти тисяч зеленими. Я взагалі не знаю навіщо їй така сума, у неї зовсім інші витрати. Я бачу, що на цьому сестра не зупиниться. До того ж, сильно змінилася її поведінка, що лякає. Спочатку я думав за наркотики, але… це припущення здається мені нісенітницею.

— Ви боїтеся, що Аріна могла потрапити до поганої компанії?

— Чесно кажучи, я навіть не знаю про що думати, на що грішити. Коло Аріниного спілкування – це студенти, викладачі та аспіранти. Тут навіть при бажанні важко вляпатися в щось погане.