Посилка

По дорозі спогадів

Машина, як слухняний човен в дбайливих руках капітана, не їхала, а пливла до поліцейської дільниці, м'яко, з легкими похитуваннями. Сем, дивившись у вікно на задньому сидінні, згадав минуле, таке далеке, майже забуте, як два молоді хлопці і гарненька дівчина сиділи на березі річки недалеко від причалу і балакали.

— А де б ви хотіли зараз бути? — спитав Рон.

— Звичайно тут, усі разом, що за питання, — відповіла дівчина і подивилася з усмішкою на хлопця.

— Ні, я про інше. Якби ви мали можливість обрати будь-яке місце на землі, куди б ви подались?

— Я б майнув до Лас-Вегасу, всі гроші на червоне і зірвав джекпот! А потім святкував всю ніч. І, неодмінно, взяв би з собою Лізу, — Сем почав лоскотати дівчину під ребрами і посміхатися.

— А я б полетів на Арубу. Пройшовся босоніж по білому піску, спрятався від сонця під гілками дерев діві-діві, а в обличчя дув би легкий, прохолодний вітерець.

— Гарно, — промовила дівчина.

— Не гарніше за Лас-Вегас, еге ж?

— Так Сем. Лас-Вегас то святе, — сказала Ліза і додала, — Проте Аруба звучить заманливо, море, сонце і пісок. Чур я пісок! А Рон море!

— А чому це він море, а не я?

— Бо ти запальний і яскравий, як сонце, а Рон глибокий, як море.

— А ти нестримна, як пісок. Просочуешься крізь пальці, — промовив Рон, дивлячись у вічі дівчині.

— Саме так, — відповіла Ліза і якась думка промайнула в її очах, серце било в дзвони, а в голові малювалися обійми.

— Агов, дивіться, — скрикнув Сем, — чийсь палець пливе, приманка для хижака, — зареготав наче кінь.

— Фу, яка гидота, хіба хтось на це клюне, Рон? — Ліза скривила обличчя, наче жувала кислий лимон.

— Великий хижак може і клюне. Чим більше апетит, тим менше розуму.

 

Зашипіла рація, почулися чиїсь голоса, які на мить відволікли чоловіка. Машина виїхала на швидкісну дорогу і прискорилася, а Сему навіявся новий спогад. Рон, стоячи на колінах, уважно оглядає металевий сейф середніх розмірів. Біля нього лежить купа речей, від напівпровідників до професійного мультиметру.

— Довго ще? — запитав Сем.

— Не квап мене, сейф має два рівня захисту, щоб ти розумів. Перший — електронний замок. Якщо двічі ввести невірний код то ввімкнеться другий рівень захисту — магніти. І тоді, друже, можемо одразу збиратись додому. Тому я спочатку повинен вимкнути магнітний захист, а потім вже запускати підбір коду.

— Добре, добре. Годинник цокає, щоб ти розумів.

— Відволічись, ти трохи заважаєш. Скажи-но краще, що ти будеш робити з грошима?

 — Ба, знайшов проблему, куди витратити гроші, — засміявся Сем, — зроблю пропозицію Лізі стати моєю дружиною. Пишне весілля, кругосвітня подорож з обов’язковим відвідуванням Лас-Вегасу, а потім може й дітлахами обзаведемося.

— Ти впевненний, що Ліза погодиться?

— А чому ні? Веселий, дотепний красень з грошима. Я забезпечу їй розкішне життя.

— Є! До побачення магнітний захист, — Рон запустив підбір коду для електронного замку, — Може їй потрібно щось інше? 

— Ти про що?

— Сем, може зараз слушний час сказати тобі дещо. Ми з Лізою кохаємо один одного. Після цього пограбування ми вирішили зупинитися на крадіжках, поїдемо на Арубу. Тебе засліпила любов, ти не помічаєш, що твої почуття не взаємні.

— Що ти таке чорт забирай кажеш? — гнів спотворив обличчя Сема.

— Є! До побачення електронний замок, — Рон відкрив сейф, — Сем, тут купа грошей!

— Вибач друже, моя історія мені подобається більше, — він схопився за пістолет і навів його на Рона, пролунав постріл.

 

Рація знов зашипіла, а серце Сема почало нити від жалю. Машина їхала вузькими, безлюдними вулицями, на яких було багато перехресть зі світлофорами. На одному такому перехресті машина зупинилася, поліцейський чекав на зелене світло.

— Пане Пітерс, якщо ваша ласка, пересядьте на сидіння за мною. Воно найбезпечніше.

— Добре, а хіба мені щось загрожує? — запитав Сем, пересуваючись ліворуч.

Загорілося зелене світло, машина мляво рушила вперед. Праворуч, на великій швидкості, до перехрестя наближався білий мікроавтобус з іржавими порогами. Сему здалося, що водій не гальмує. Він почав нервувати і не зводив з мікроавтобуса очей. На лобове скло не падало світло і було важко зрозуміти хто за кермом. Коли зіткнення вже було неминучим Сем закричав.

— Праворуч! Праворуч!

 

Вереск металу і брязкіт скла наповнив пусті вулиці. Мікроавтобус протягнув поліцейську машину через все перехрестя і зупинився. Сем знепритомнів від удару об двері автомобіля. Якийсь час він блукав по темним закуткам свідомості. А коли прийшов до тями то побачив біля себе лікаря швидкої допомоги і декілька поліцейських. Детектив заговорив до Сема.

— Отямилися? Як себе почуваєте? 

— Голова трохи болить, гадаю більш-меньш добре.

— Скажіть, будь ласка, за що ви були заарештовані?

— Не пам’ятаю, здається у мене струс мозку. Я чув, що так буває, короткочасна втрата пам'яті, — якось невпевнено відповів Сем.

— Цікаво. А що це за посилка на передньому сидінні, не знаете?

— Ні, не знаю.

— Ви зможете встати?

— Так.

— Йдіть, будь ласка, зі мною.

 

Поліцейський підійшов до карети швидкої допомоги. Поряд з нею, на ношах, лежала якась людина, накрита білим простирадлом.

— Ви знаєте його? — запитав детектив, відкривши Сему лице померлого.

— Ні, не знаю, а хто це?

— Сержант сімдесят сьомої дільниці дорожнього патруля. Він був за кермом автомобіля, в якому вас знайшли.

— Метью Поллок? — здивовано перепитав Сем, чоловік був зовсім не схожий на того Метью, який його заарештував.

— Цікаво. Поїдете з нами, будемо згадувати все інше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше