Допит

На околиці міста, поблизу занедбаного складу, нудьгувала жінка. Спершись на свій старенький седан, курила тонку, жіночу сигарету. Діставши смартфон з кишені куртки комусь зателефонувала, але ніхто не відповів. Набрала повні груди нікотину зі смолами і випустила дим, наче дракон полум’я, через свої ніздрі. Кинула недопалок на землю і придавила його ногою.

— Щось трапилось, він мав вже приїхати, — нервово промовила вона.

Сіла до машини і поїхала геть. Висунувши руку у вікно, стискала і розтискала долоню в кулак, немов хапаючи повітря. Музика грала доволі гучно, а невеликі губи підспівували знайомі рядки. Таким чином жінка намагалася відволікти себе від тяжких думок. Повз неї, на великій швидкості, пробігала розфокусована картина з будинками і деревами. Здолавши чималу відстань машина зупинилася на узбіччі. Залишивши свій Каділлак Севіль, вона перейшла на протилежну сторону вулиці. Підійшовши до одного будинку двічі натиснула на дзвінок. Ніхто не відчинив. Жінка зазирнула у розбите вікно праворуч від дверей. Окрім вазонів герані на підлозі і розсипаного грунту нічого більше не побачила.

— Агов, є хто вдома? — відповіді не послідувало, — Дідька лисого, я тут надовго.

Озирнувшись на всі боки та пригледівши гарненький кущик неподалік ганка, дістала з кишені бездротовий датчик руху і налаштувала передачу даних на мобільний телефон. Підійшла до куща, незадоволено штовхнула ногою камінець, що трапився на очі і сховала в ньому датчик таким чином, щоб він зреагував, якщо хтось підійде до вхідних дверей будинку. Потім повернулася до машини. Відкинула спинку сидіння і вирішила подрімати. Тим часом, на другому кінці міста кипіла робота по сбору речових доказів. Тим часом, на другому кінці міста кипіла робота по сбору речових доказів.

Поліцейська дільниця була напівпорожня. Друга година ночі пройшла для Сема, як і перша, в очікуванні детектива. Обміркувавши останні події, чоловік виглядав більш впевнено і спокійно. Здавалося, що він подумки готував себе до допиту. Єдиним слабким місцем була втома, але кава, яку Сем купив в автоматі, допомогла підбадьоритися. Роблячи останній ковток, чоловік побачив детектива. Він поспішав до нього, тримаючи в руках папку документів. Виглядав заклопотано і трохи неохайно.

— Йдіть, будь ласка, зі мною, — промовив детектив.

Піднявшись по сходинках на другий поверх, обоє мовчки послідували в кінець приміщення. Детектив зупинився біля стола, підсунув сусідній стілець до чоловіка, а сам сів поруч. Дістав чистий аркуш паперу і поклав його на планшетку, зафіксував тримачем.

— Я детектив, Мартін Брігз. Зараз запишу ваші свідчення і відпущу вас додому, — сказав поліцейський, взявши зі стола ручку, — Гаразд?

— Гаразд.

— Ваше ім’я?

— Рональд Грін.

— Дата народження? Хоча зачекайте, якщо у вас є якийсь документ, що підтверджує особу, то надайте будь ласка. Так буде швидше, мабудь.

Чоловік дістав з кишені водійські права і передав детективу. Той поклав їх перед собою і протягом кількох хвилин переписував дані з документа на папір. Потім прибрав рукою чорняве волосся з очей і відкрив невеличку шафку стола. Дістав з неї дивний предмет, схожий на жіночий парфум з грушею-розпилювачем і обприскав ним рослину, що стояла поряд. Запахло м'ятою.

— Пробачьте, що ви робите? — з подивом запитав чоловік.

— А ви як думаєте?

— Захищаєте рослину від шкідників?

— Я вирощую табак. Вдома маю багато таких рослинок. Саме цей кущик сорту «Агонія», прийшов до мене зі сходу. Мені цікаво, що станеться коли зволожувати його листя м'ятною настоянкою, — детектив посміхнувся, його карі очі стиснулись до маленької щілинки.

— Ви курите чи тільки вирощуєте?

— Інколи курю, коли потребую уваги та зосередженості.

— Я теж курю, але частіше за вас. Мабуть потребую багато уваги та зосередженості, — пожартував чоловік.

— Рональд, скажіть но мені, чи пригадали ви, за що вас заарештували? Якщо ні, то маю до вас прохання продегустувати мій табачок.

— Пригадав. Пане Поллок заарештував мене через непорозуміння. Я хотів познайомитися з дівчиною. Можливо був занадто настирливим тому вона відчула загрозу. Почала дуже голосно відмовляти мені, а сержант Поллок, вочевидь, проїзджав повз, побачив це свавілля і став на захист молодої жінки. Я, чесно кажучи, дуже розлютився на неї, бо не вважав себе в чомусь винним. Ну, і через це, я ще й з сержантом посварився. Так і загриміли на мені кайданки.

— А де це відбувалося?

— На Чайнінг стріт, біля суші-бару.

— Чудово. Сподіваюся сержант Поллок підтвердить ваші слова.

— Як це можливо? Хіба він не загинув в аварії?

— Нащастя живий здоровий, зараз у лікарні.

— Ви мені показували його труп.

— А, ви про це. Я переплутав сержанта з водієм мікроавтобуса, мертвіше людину за бідолаху водія я ще не бачив.

— Ви глузуєте?

— Як можу пане, мені не до жартів. Виявилося, що поліцейський, який вас заарештував, зовсім не Метью Поллок. Мав при собі документи справжнього Метью Поллока. Мабуть машину та уніформу теж поцупив. Одного я не можу зрозуміти, навіщо лжесержант стежив за порядком на Чайнінг стріт та заарештував вас.

— Хмм, я теж не розумію.

— В будь-якому випадку, залишайтеся на зв’язку, — детектив передав чоловіку лист паперу, — Уважно прочитайте свої свідчення, якщо все правильно, то напишіть десь знизу «з моїх слів записано вірно, дата, підпис».

Рональд уважно передивився свої тлумачення і розписався.

— Ніч за вікном, може вас підвести додому? — запитав детектив.

— Дякую, я викличу таксі.

Чоловік вийшов з поліцейської дільниці і закурив. Тримав сигарету біля рота майже не рухаючись, іноді стискав губами фільтр і робив затяжку. Попіл падав прямо на руку, але це не відволікало Рональда. Його очі і вираз обличчя занурилися у глибокі роздуми. Під’їхала машина, він кинув недопалок на узбіччя і сів на заднє сидіння.