Посмак цинамону в каві

Четверта філіжанка кави

Аеліта лежала на лівому плечі пристрасного незнайомця й жадібно насолоджувалася ароматом його тіла. Мужність і сила гармонійно пронизувалися ніжністю до неї. Вона досі літала. Її тіло досі відчувало його у собі. Від однієї згадки про ці моменти тепло хвилями пробігало від кінчиків пальців ніг до самого мозку. Здавалося, він спав. Нарешті можна спробувати піддати аналізу все, що тут сталося. Без аналізу майбутнє з ним навіть не розглядалося. Тож, що вона має?

Розпочала з себе. Їй добре. І цим все сказано. Проте Аеліта полюбляла детальний, до дрібничок, аналіз, навіть якщо він шкодив. Отже, вона довіряє. Незнайомцю, імені якого не знає. Його очі її поглинали. І їй це подобалося, вона би тонула в них щомиті цілу вічність. Його доторки пробуджували в ній щось несамовите, дике. А цілунки? Від його цілунків вона втрачала зв’язок з реальністю. Вона розчинялася в ньому з неймовірним задоволенням, і хотіла ще. А ці злети? Що він робив з нею? І головне – як! То що ж вона відчуває? Вона не розуміла. Їй хотілося пояснити цю пристрасть довгою відсутністю чоловіків у її житті, проте щось свердлило всередині, не дозволяючи прийняти це за можливе пояснення. Випадкові зв’язки були, проте жоден з них так не чіпляв. Це відчуття… Незнайоме відчуття… То що ж вона відчуває насправді?

Вона шукала відповідь у минулих стосунках, починаючи з юнацького віку, проте ніколи нічого подібного вона не відчувала. І це лякало. Втрата контролю над собою – це погано. Але те, що вона отримувала замість нього – було неймовірним…

Аеліта заганяла себе у глухий кут і не помічала цього. Їй дуже хотілося вірити, що саме цей чоловік – для неї. Проте скептик не давав розправити крила. Як завжди. Вона подумала, що шукати треба першопричину, й почала копати глибше. Страх перед неконтрольованими почуттями загнав її у пастку. Саме страх перед невідомістю, перед непередбачуваністю все її життя змушував прораховувати кожен свій крок, щоб не бути зрадженою, не бути віроломно оббреханою й скривдженою. То що, зараз – знову? Аеліта помітила, що аналізуючи, йде добре знайомим шляхом. Це її засмутило. Вперше. Щось всередині неї боролося. Та вона поки не усвідомлювала, що саме. Думки перекинулися на нього. Вона нічого не знала про нього, й це не давало їй аналізувати глибоко. Все, що вона встигла помітити за цей вечір, не давало чіткого уявлення про нього. Вірніше, не клеїлося між собою. Атлетична статура могла свідчити про його захоплення спортом, проте й «качком» він точно не був. Збирання липи на дачі… Сама наявність заміського будиночка – це добре, проте якщо він є, отже є й час на нього. Питання в тому – скільки. Тільки вихідні чи більше? Все залежить від професії. А про це Аеліта нічого не знала. Проте був інший бік. Наявність будиночка за містом могла свідчити і про його сімейний стан. Чи стане холостяк тримати заміський будинок? Стане, якщо він – бабій. Це не на його користь. Тим більше що обручки вона не бачила. Зняв? Не відомо. Був лише один приємний момент. Він приготував вечерю. Поки вони говорили, він готував! І робив це так природно! Можливо – кухар? А чому б і ні? Вечеря була із серії правильного харчування, яку склали відбивні з курячої філейки, пропарені в пательні, трохи хліба й овочевий салат з якоюсь накрученою заправкою. Ця версія здавалася їй найвірогіднішою на цю хвилину.

Проте вона хотіла зрозуміти, що ж він до неї відчував. І тут стався внутрішній конфлікт. Одна її частина була переконана в щирості й глибині його почуттів, проте інша – схиляла до інтрижки. Її інтуїція нашіптувала, що він не здатен на забавки, та розум безжально наводив аргументи на користь випадкового зв’язку. Аеліта згадала, як один залицяльник усіляко її зваблював, а коли постав перед вибором – втік. То може зараз буде так само? А можливо він з тих чоловіків, які грають іншими, насолоджуючись цією владою? Як її Андрій? Спогади поглинули її.

Андрій був саме з таких. Він її кохав, кохав несамовито, проте був егоїстом і ні з ким не хотів її ділити. Навіть Нявка з’явилася тільки після його смерті. Він умів переконати Аеліту в будь-чому так, що вона вважала це своїм баченням. Хоча іноді вона свідома поступалася, так було простіше. Вона вирішила не протистояти, бо всі її намагання доводили одне: в неї не достатньо сил для цього. Постійна його присутність позбавила її часу «для себе», вона не могла просто подумати, подивитися на ситуацію з боку. Лише після його гибелі вона поволі приходила до тями. Спочатку вона відчувала спустошеність, і плакала ночами від самотності. Звичка бути з ним завжди і скрізь не відпускала. Якір, створений ним, тримав. І цим якорем була потреба у його турботі. А може просто у турботі? Аеліта ніколи не мала стільки турботи про себе з боку інших людей, скільки давав Андрій. Це було приємно, і з часом перетворилося на наркотик. Були часи, коли вона визирала зі створеного кокону, і тоді їй здавалося, що вона його ніколи не кохала. Та коли він їхав у відрядження, вона сумувала. Вона спіймала себе на думці, що ніколи не відчувала до Андрія того, що відчуває до цього незнайомця. Це лякало.

Час плинув. Вона розмірковувала над тим що буде після його пробудження. Як вони зустрінуть цей ранок? Чи залишиться ця магія після сходу сонця? Вона ніжилася в його обіймах, як Нявка ніжиться в її. Їй хотілося відчувати його тепло завжди. Спокій. Біля нього вона відчувала спокій. Тривоги залишали її…

Аеліта не знала напевно котра година, коли за вікном почула сирену поліцейської автівки. Це повернуло до реальності. Миттєва згадка про завтрашній день стала для неї холодним душем. Вона обережно встала, ще раз подивилася на незнайомця, жалкуючи про свій вибір піти тихо, згребла одяг і пішла до ванної. Викликати таксі тут не вийде, вона не знає адреси. Що ж, викличе на вулиці. Була третя ночі.

Аеліта вже взувала кросівки, як з’явився незнайомець.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше