Посмішки тисячі тіней

Місячне сяйво

      Хто я? Запитайте себе. Це не складно «Хто Я?». Я запевняю, якщо Вам стане духу знайти справжню відповідь… Хоча, Ви дійсно готові почути? Вам здається, що це питання занадто просте, і відповідь на нього очевидна. «Людина» скаже більшість… Така відповідь викликатиме посмішку у деяких людей, що гортатимуть сторінки цього творіння… Чому посмішку? Хіба Ви досі не здогадались? Все просто, вони знають не лише правильну відповідь, а й істинну.

Я дозволю вам прожити частину мого життя… Мого іншого, такого не звичного для більшості…

     Я очікував в темному підземеллі. Воно було схоже на величезний просторий зал, що простягався далеко за горизонт іншого світу, в повітрі то тут то там висіли смолоскипи, що трималися під дією невідомої сили. Позаду мене замість стіни було щось схоже на тонку темну мембрану, в якій легко було розрізнити зоряне небо. Інколи, пролітаючі комети та астероїди розрізали своїми полум’яними стрілами  простір довкола залу. Вони ніби велитенські шершні, які нескінченно летять в далечінь не підвладну часу. Обабіч мене знаходились кам’яні мармурові сходи, що потьмяніли від часу, хоча такий колір надавав їм особливого шарму. Від них віяло не просто старовиою, а жахаючою древністю. Часом здавалося, що вони старі як наш…

     З’явившись з простору та часу, демон повільно спускався сходами. Він був схожий на кремезного чоловіка з крилами, що темніші від самої ночі за спиною. Обличчя його було  вкрите шрамами, а на лобі був великий виступ, схожий на величезну гулю. Замість одягу його тіло вкривала густа сіра шерсть. Він спускався з характерним цоканням копит. Здавалося, що цей цокіт доносився до кожної живої істоти всесвіту. На останній сходинці Він зупинився, його чорно-рубінові очі пильно подивились на мене… Я все зрозумів. Мене покликали для покарання, я не виправдав Його сподівань.

Мене накрила темрява. Густа непроглядна темрява. Вона була в’язкою, кожен рух потребував великих зусиль,

Я бачу як розкриваються його крила, Кожен їх змах розрізає повітря ніби удар майстерного воїна, що відточив свою майстерність до ідеалу.

Чорним яструбом він летить на мене. В останню мить змахнувши крилами підіймаюсь над підлогою. Промахнувшись, з неймовірним гуркотом демон падає до низу. Іншого шансу не буде, - подумав я, складаючи крила та падаючи на нього. Зі всієї сили б’ю його просто в обличчя, ще, і ще, знову.

Шкіра на ньому тріскає, на місці великого виступу на слизькому та мерзенному обличчі з’являється ріг. В мене немає вибору,- промайнула думка, просто мушу зробити те, після чого я ніколи не буду собою. ІМЕНЕМ ОТЦЯ, СИНА ТА СВЯТОГО ДУХА. Після чого плюю йому в обличчя.

Біль пронизує моє тіло, Мої крила демона горять полум’ям. «Я більше не один з них». Тіло демона обм’якло. З останнім видихом його душа покинула цей світ назавжди.

     Я починаю бігти, розуміючи,що навряд чи вдасться втекти далеко. Поступово за моєю спиною виринають нові демони, і вони точно не прийшли мені подякувати.

Вкотре озирнувшись, щоб оцінити свої шанси помічаю що обабіч мене летять 2 янголи. Їхні руки торкаються мене…

Я знову відчуваю силу, іншу, світлу. Це схоже ніби глечик знову наповнили водою. Моє тіло налилося світлом… Ну що ж…Я готовий.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше