Потайсвіт і Водолій

- Я - пожирач темряви. - Тобі аби пожерти.

Як же ж боляче, що робити? Доля моя зовсім мене покинула.

Казала мені бабуся, залишай на столі хоч щось на ніч для Долі, щоб вона голодною в тебе не ходила, крихти зі столу скидай під стіл, щоб Доля поїла.

Так то некультурно, ще й таргани поналазять, а я їх боюся. І павуків. А тепер Доля не має сили мені помогти.

Невже передчасні пологи? Місто велике, а я в ньому одна безпомічна серед ночі, мережі нема, швидку не викликати, таксі не видзвонити.

Терпи, дитинко, щось мама зараз придумає. 

Світло вимкнулося. Ну зовсім совісті нема в тих комунальників. Доре, хоч свічки є та ліхтарик у кишені плаща.

Пішли потихеньку, дитинко. Ти тримайся там, нам тільки через ботсад перейти, і буде якась клініка. Там допоможуть. Не можна боятися. Не час...

Що це? Таргани на сходах, а тіні такі химерні від свічки. Не можна боятися, але страшно.

"Смерть і родини не ждуть доброї години" - бабуся казали.  От же ж, До чого тут смерть. То життя, то народження. Так ми довго дитинки чекали. Зараз треба рятуватися, як вже можу.

Страх. Божечки, ті таргани й на вулиці під ногами, та які ж величезні. Їх що, потруїла санстанція, і вони з підвалів виповзли? То може в мене від отрути глюки?

Як ворота риплять, це ж фільм жахів, а не центр міста. І ліхтарі не світять. Мабуть, аварія. А раптом то ще якийсь Чорнобиль? Або ядерна війна?  Ой як невчасно все. 

 А в клініці теж нема світла? Що я тоді робитиму, як туди зайду, коли дзвінок не працює? Вітер який холодний. Ліхтарик нічого не освітлює.

Я ж тут кожен крок знаю. Дві хвилинки пройти, і вже собор видно, він завжди освітлений. Не так страшно буде.

Таргани вже, як миші, не буває таких. Я точно тої отрути нанюхалася.  А як же мені родити, це дитяті не зашкодить? Ой, про таке навіть думати не можна.

О, мало мені було тих тарганів, хто під ногами скаче? Нічки? То бабусині казки. Нічки щось прядуть.

-Точно, ми пряли колись, могли за ніч напрясти стільки, що й десяток прях не зможе. Тепер ніхто не пряде, то ми так вночі ходимо, щоб поговорити. Ніхто не хоче говорити з Нічками. Ти теж? Он Дідо йде, стережись.

-Дідо? Я будь-якій людині рада буду, хоч би тільки не одній тут марити.

-Не згадуй Мару, дурна жінка, біжи швидше, бо сама пропадеш і дитя занапастиш. Тобі хоч би од Діда втекти.

-Не можу бігти. Перейми в мене, ви що не бачите?

Жах який, я бесідую з глюками. І вже хвилин п'ять пройшло, а храму не видно попереду. Я хоч далеко відійшла від входу?

-Не оглядайся, дурна, ото не прядете разом, нічого одна одній не розказуєте, не знаєте, як захиститись. Краще викинь крихти з кишень. Упир, поки не визбирає по одній, далі не піде.

-Від кого захищатись, тут все моє з дитинства, кожен камінчик.

-Та ми ж того і поряд, що твоє. Ми тебе ще от такою пам'ятаємо. Та захистити не зможемо. Ти біжи, може врятуєшся. І не бійся, Страх росте, як боятися. І Дідо ще тут. Біжи, дурна жінка, що не жне й не пряде.

О, собаки ще не було тут. Здоровенний та чорний. Звідки я в темряві знаю, що він чорний і кудлатий? І що він, а не вона? Не відходить, поруч біжить. Ну хоч не кидається.

Боляче, хоч кричи. Постою трохи? Таргани на ноги залізуть, як стану.

-Дурна жінка, зніми плащ, переверни на спід і так вдягни. Бо  я тебе не виведу, як ти з глузду тут з'їдеш.

-Хто це?

-Не важливо, хто, перевдягай плащ, та швидше.

-Не слухатиму голоси в голові. Точно божеволію. Плащ навиворіт. Бабуся щось таке... ти куди мене тягнеш, собако, хочеш вкусити?

-Не хочу, йди за мною. Кругом одні ідіоти. Хто в таку ніч бігає парками і лісами, та ще при надії?

-Я не при надії, я вже народжую.

-Перевдягай плащ, я тебе не дотягну, як ти опираєшся. А мені ще треба від тебе усяку гидоту відганяти.

-Не буду, я ще не остаточно збожеволіла.

-Так зараз остаточно буде. Ти хіба не бачиш - тобі гірше і розум тьмариться?

-Бачу. Доля моя мене покинула напризволяще.

-Доля нікого не кидає, знайдеться, не до неї зараз. Перевдягайся, зразу світло побачиш.

-Як вже з'їхала з глузду, то можна і плащ навиворіт одягти. Правда песик?

-Я тобі не песик. Я страшна пекельна потвора. 

-Мені дуже страшно, пекельна потворо. Хоч ти від мене не йди. Бачиш, я вже переодяглася. Ти де?

-Тут я. Дивись вперед, бачиш щось?

-Бачу ворота і храм через бульвар. Отруту трохи видуло з голови.

-Ага, видуло. Ходи так швидко, як можеш, Дивись тільки на двері, стукай з усієї сили й кричи, що в тебе передчасні пологи.

-Ти правий, страшний пекельний... ти де? Щез мій глюк.

-Чого так грюкати? Я ще не зовсім глухий, що в тебе?

-Ой швидше, пологи в мене, здається води відходять.

-Бачу, що спішила - плащ навиворіт. Ходім, сплять усі, будитиму їх.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше