Потайсвіт і Водолій

Дорога до себе

Прощання вийшло коротким. Всі хотіли сказати щось тепле, але спішили.

-Бувай, маленьке диво, не бійся нічого. Колись ще побачимось.

-Бувай, добра людино на хресті, я за тобою сумуватиму.

Янголятко помітно хвилювалося. Треба встигнути, поки Куцик кудись завіявся, бо перейме і потягне назад.

-Іди до мене, хмарка, показуватиму дорогу. Тримайся якнайближче, нікого не бійся, не до Страхів зараз. -  Янголятко було дуже зосереджене і незвично серйозне.

-Іду, милота з крильцями. Я не боюся. Я не пам'ятаю вже, як боятися. 

-Коли будуть лякати, так і кажи.

Вилетіли й за вітром полетіли на другий бік бульвару. Але надто повільно.

-О-ох, як тут дивно. Що це таке високе колишеться,  і таке низеньке кудись рухається? 

-Це дерева, називаються тополі. І машини, називаються теж якось. Зараз можеш не запам'ятовувати.  Нам треба якнайшвидше дістатися он до того дому, що попереду. 

На виході з подвір'я дві постаті вийшли назустріч.

-Звідки я знаю їх, а вони мене?

-Вони мали стати тобі батьками. Не знаю, звідки ти їх знаєш. Привітайся на ходу. Вони хочуть тебе захистити від  Страхів і Мороку. Щоб перевести тебе через страшну  дорогу вже сто років тут чекають. Тримайся між ними, я буду попереду. Треба тихо і швидко, щоб нас не побачили. А як побачать, то можна вже не тихо, а тільки швидко.

-Дитино моя, бережи сили. Зовсім слабеньке ти стало. Тебе хочуть не пустити в той дім. - Промовила прозора жінка з довгим  волоссям.

 -Тут багато Упирів, але вони нам не страшні. Ми безплотні, Упирям до нас діла немає. - Озвався той, що не став батьком, за звичкою поправляючи прозорі вуса - Є трохи Ночок, вони торохтять і забалакують так, що голова обертом, самі не злі, та роблять шум і галас, можуть привернути до тебе увагу Мороку.

 Янголятко стенуло плечима, а це не так легко зробити, коли в тебе крила.

 - Он там фонтанчик, - непокоїлася прозора жінка - треба обійти. Там Русалки можуть зараз бути, або Водяник. Вони покличуть Морока. Бачиш, як місяць гарно світить. На бульварі є тіні, там ховаються Страхи.  Як не лякатися, то нічого тобі не зроблять. Лети поруч. Ті машини крізь нас проїдуть. Вони не в тому вимірі, де ми.

-Мамцю, тато, мені зле, зовсім скрутно. Я зараз щезну. Ця решітка, ці тіні - вони випивають мене.

-Ми тут для того, щоб ти в нас брало сили, дитя.  Сідай мені на плече. Як все візьмеш, не оглядайся, перелітай до мами. Коли дійдете до дверей, дивись тільки на янголятко, бо там Морок розсівся. Не можна на нього дивитися.  Янголятко тебе доведе куди треба.

-А ви?

-А ми з тобою потім побачимося. Вже в Ирії. 

-Не хочу потім, я зараз хочу, ми тільки знайшлися, так не чесно.

-В житті не все чесно, маля. Не оглядайся, батько вже далі не може бути з тобою. Тільки картини його зосталися. А від мене нічого тут не залишилося. Зате сил більше в нас, жінок. І Морока не боюся, хай він мене боїться. Ми, відьми, сьогоднішньої ночі найсильніші.

-Мамо, я ще є, чи вже зовсім розчинився в повітрі?

-Є, дитя, Ти сильна душа. Ти не пропадеш.  Лети за янголом он у ті двері. А мама зараз покаже тому Мороку, як сидіти не в тому місці не в той час. Дивись тільки вперед. Не оглядайся. Побачимося.

Янголятко  схопило хмарку в обійми.

-Не плач, прошу. Ти так зовсім щезнеш. Вже не довго залишилося, готуйся.

-Як готуватися?

-Ти впораєшся, душі це вміють Тільки потім деякий час зовсім нічого не пам'ятатимеш. Я тебе берегтиму. А ти не бачитимеш мене ще довго. Та це не страшно, ну, йди вже, чудо.

Чудо повільно опустилося під серце непритомної жінки. Рівно посередині Чумацького шляху засяяла зірка.

Лікарі нервували, але продовжували робити своє діло.

 -Подвійне обвиття пуповиною. Дитя синє, дихання відновлюйте, я мамочкою займуся, зовсім погана. - Почулися енергійні ляскання, новонароджену дитинку приводили до тями. Нарешті вона закричала. Її поклали матері на живіт. Жінка щасливо і втомлено посміхнулася.

-Ти б тільки знало, мале, що тільки що було. Ми з тобою чимсь отруїлися, але нас врятували якісь маленькі жінки й великий собака. Якби  не побачила храм, то там би й залишилася, на темній стежці. Трохи  оговтаємось, віднесу тебе туди, покажу.  

-Мамочко, прикладаємо дитину до грудей. У вас є кого повідомити?

-Так. Зі мною був телефон, тільки мережі не було.

-Санітарка принесе в палату, наберете чоловіка. 

-Добре, як прикласти? Я не вмію.

-От так прикласти, нічого  складного. Тільки буде трохи боляче. Терпіть.

-Терпітиму. 

Прозора жінка тим часом щось таке зробила, що Морок зник безслідно. А янголятко і спитати не наважилося, як це вдалося. Тільки сказало, що приглядатиме за малечею. Вони тут недалеко житимуть. 

Жінка кивнула і полетіла, не оглядаючись. Так же ж їй хотілося озирнутись, та не можна було.

Знову Куцик сидів на сходах храму і кепкував з янголятка.

-Гарна робота в вас, мене завидки беруть. Охороняй щось, що саме нікуди не дінеться... Ей, чуєш, а де Воно?

- Ой, Куцику, ти його бачиш? 

-Не можна бачити того, чого нема. Куди ти його діла, курка янгольська?

-Сам сказав - звідси нікуди подітись. Треба пошукати.

-Нічого шукати. Це колись повинно було статися.

-Що?

-Воно ж слабшало з кожним днем. І вже не гралося. Ми  завжди знали, що це станеться рано чи пізно. Розтало. А ти, пречудове янголятко, все проґавило. 

-Воно тільки що було тут, а тепер сам бачиш, Куцику, що нема. І подітись воно нікуди не могло. Ми ж  з тобою тут були. 

-Ага, тут...Тепер ми вільні від служби. Ранком звітувати підемо. А ну не реви. Навчу, як звітувати, щоб нас до того малого приставили. Тебе на праве плече, мене - на ліве. Ти хоч подивилася - то хлопчик, чи дівчинка?

-Ні, а нащо?

-Ну ти й смішна.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше