Потайсвітня тварюка, та як з нею боротися

Тварюка

Я стояв у темряві, на палубі старезного корабля, в оточенні божевільних і просто дивився на зорі. Раптом до мене підійшов, чи радше сказати, підповз якийсь дуже згорблений чоловік, теж зі шваброю у руках.
-"Здоров, хто ти такий, я тебе раніше не бачив?" - пошіпки спитався він.
-"Мене звати Максим, я місцевий рибалка... Був, аж поки мій човен не розтрощило і я не опинився тут, у цій божевільні. А ти хто такий?"
-"Зан-Зен, приємно познайомитись. Я все життя працюю матросом на цьому кораблі"
-"Що... Слухай, скажи мені, от тільки чесно, з якої лікарні ви втікли і як віднайшли цей човен, та й взагалі, як вас ще військові не заарештували?" - нервово мовив я.
-"Хлопче, тут все набагато серьозніше, ніж ти думаєш. Цей корабель, це не просто корабель, це - "Кривавий либідь". Найвеличніший корабель Сутінкових Вартових, що оберігають світи від темних сил, і я пишаюсь тим, що є частиною цього великого підприємства"
-"Що, що ти взагалі верзеш, які темні сили?" - майже кричучи, спитав я.
-"Мабудь ті самі, що перевернули твій човен, і через які ти тепер частина нашої команди. Тепер в тебе є тільки один вихід: робити те, що скажуть"
-"Слухай, божевільний, йди звідси" - різко одрізав я. Матрос мовчки розвернувся і пішов геть. Після цього на мачтах почулось якесь шерудіння, пішов дивний шепіт, а за ним почулися крики.
-"Капітане! Капітане! Он він!" - волав один з матросів, що сидів на носовій мачті.
Усі кинулися на ніс. Я теж пішов подивитися. Підійшовши до носа, я побачив дивовезну картину: щось величезне, на стільки величезне, що могло підняти наш корабель і викинути ген куди, барахталося у воді.
-"За весла, скоріше, за весла! Аврал! Аврал!" - заволав, підійшовши, капітан, той самий, що був у синьому камзолі і трикутній шляпі. Всі люди кудись побігли.
-"Гей, матросе, щось не зрозуміло, за весла, команда була!" - гаркнув на мене капітан. Його крик був на стільки могутнім, що в мене аж затряслися нутрощі. Я зірвався з місця і побіг у бік правого борту. Там були лавки, а біля них рукоядки величезних весел, я всівся на вільну лавку, вхопився за весло. Потім почулася команда боцмана:
-"Раз! Два! Три! Чотири!" - це повторювалось. Під цей рахунок всі гребли. Справа то була дуже клопотлива і тяжка, але досвід рибалки мені в цьому дуже допомагав. Ми гребли і гребли, здавалося ніби цілу вічність. Раптом почулась команда:
-"Стоп! Усі по шлюбках!"
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше