Потойбічний трактат

Розділ 2. Шалена розмова

Буквально підскочивши на місці, Поліна різко обернулася і прижилася до стіни, мало не зачепивши труп ногою.

- Якого біса?! – злякано вилаялася слідча, розглядаючи чоловіка, що сидів на дерев'яних сходах, що вели на горище.

- Близько, але не точно, - без емоцій, відповів грубий, холодний чоловічий голос.

Густа темрява, з рідким світлом від вогню в печі, що насилу пробивався через єдині двері, не дозволив дівчині роздивитися гостя, що налякав її. Єдине, що вона могли розглянути, мішкувату толстовку з капюшоном, темні джинси та масивні черевики.

Їй навіть здалося, що чоловік навмисне ховається в напівтемряві будинку, щільніше натягнувши на голову широкий капюшон.

- Хто ви? Як сюди потрапили? - Поліна трималася дуже обережно, щільно притискаючись до стіни біля вхідних дверей, щоб у разі чого, швидко нею скористатися.

«Краще вже промокнути і перечекати в лісі, ніж залишатися з цим підозрілим типом!», - подумки намагалася підбадьорити себе, ніби контролює ситуацію.

– Ви той анонім? - Через нерви і страх, Поліна продовжувала сипати питаннями.

Звинувачувати її за приступ страху та паніки не доводилося – це був її перший оперативний виїзд на місце злочину. Та ще й з подібною погодою за вікном і моторошною атмосферою старого будинку, непроханий гість вселяв їй, передбачувані побоювання.

- Ти дуже кричиш, - знову холодний монотонний голос, - у таку ніч, у подібному місці, краще говорити пошепки, навіть у власних думках.

– Вам, не слід залякувати члена передової слідчої групи! - наче на зло, ще голосніше відповіла дівчина, намагаючись, або себе заспокоїти, або співрозмовника налякати.

- Член групи… - повторив грубий голос, - ти одна з тих галасливих людей, що постійно ниють?

– Саме! – активно закивала Поліна, вхопившись, як їй здавалося, за соломинку порятунку. - Вони знають, що я тут, і вже йдуть за мною. Вам краще поводитися добре, і відповісти на всі мої питання, зрозуміло?!

- Якщо ти продовжиш так кричати, у мене не буде вибору, крім як змусити тебе замовкнути, - навіть жахливі погрози, не несли в собі й нальоту на якісь емоції, ніби з Поліною говорив бездушна лялька.

- Як ви можете погрожувати співробітнику поліції?! - все ще не могла вгамувати тремтіння в тілі, повільно наближаючись до заповітної мети своєї втечі - вхідний отвір.

- Як для тої, чиє життя я врятував, і тої, хто нахабно використовував мої дрова, ти занадто не слухняна, - чоловік підвівся зі свого місця, викликаючи тонкий дерев'яний скрип, і повільно пішов убік Поліни. - Я ж попереджав, і двічі попросив бути тихіше.

Як тільки нога, що ховається в тінях чоловіка, ступила перший крок на зустріч до Поліни, дівчина кинулася до вхідних дверей, маючи намір врятуватися і втекти в покриві лісової пітьми. Але якийсь снаряд, схожий на гарматне ядро, влетів у порожній отвір і приземлився біля ніг хазяїна холодного і грубого голосу.

- Сьомий! – одразу ж за снарядом, що влетів, пролунав новий дівочий голос. - Наступного разу, я питиму каву біля вогнища, а ти йди нечисть убивай, у таку зливу!

Повз притиснуту до стіни Поліни, що так марно намагалася злитися докупи з сірим камінням будинку, прошмигнула невисока постать, у щільному чорному дощовику. Ледве переступивши поріг будинку, мокрий каптур, як і сам захист від дощу, були недбало скинуті на підлогу, впритул до покійного мисливця.

Момент її розкриття обличчя, небо знову осяяло яскравий спалах блискавки, освітлюючи тонкі риси обличчя і пряме темне волосся, зібране в довгий хвіст на потилиці. Як і Поліна, не очікувала появи ще однієї персони, так і метальниця ядра, здивувалася фактом непроханої гості в цих стінах.

На їхньому взаємному подиві та шоці були кардинальні відмінності. У той час як, слідча Могутненко, намагалася злитися зі стіною, дівчина, що ледь увійшла, вже замахувалася на неї рукою, утримуючи довгий закривавлений кинджал.

- Стій, - навіть у подібний фатальний момент, чоловічий голос залишився байдужим до прояву емоцій, зберігаючи пронизливий холод.

Гостре лезо завмерло в сантиметрі від тонкої Поліниної шиї. Її щільно заплющені очі ще не готові були розімкнутись, шкірою відчуваючи присутність холодної сталі.

- Ой, - з незручністю та виною, вигукнула дівчина. - Дівчина, вибачте, я думала ви упир, - безтурботно хихикнула метальниця снаряда і опустила свою срібну зброю.

Слідчий Могутненко з небаченою нині силою волі, змусила себе відкрити карі очі, щоб розглянути свого ката, що не відбувся.

Молода дівчина, не старша за двадцять років, з милим обличчям широко посміхалася новою знайомою. Але так само її образ красуні дещо спотворювала чорна пов'язка на одному оці, у той час, як друге блакитне око життєрадісно іскрило.

- Сьомий, раніше не міг попередити, - дівчина відвернулась від Поліни, і гнівно кричала на свого товариша.

- Сказав у потрібний час, - продовжував монотонно відповідати чоловік.

- Колись, я примушу тебе розсердитися, або посміхнутися! - Знизала плечима співрозмовниця, і швиденько прошмигнула повз труп мисливця, до круглого снаряду біля ніг Сьомого.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше