Глава 9. Сенс війни

У Поліни практично відразу з'явилася можливість переконатися в правдивості слів Другого, про шрами на тілі. Щойно її сусід по задньому сидінню машини зняв кофту та майку, Могутненко змогла усвідомити всю незначність того шраму, що красувався на обличчі молодого хлопця за кермом.

Коли рамки пристойності та виховання могли взяти вгору і не дивитися на обличчя Другого, у випадку з Сьомим подібне не працювало. Ніхто з живих людей не зможе пройти повз і не оцінити всю багатогранну суміш жаху та болю, що читалися на тілі чоловіка.

Легше було вказати місця, що залишалися цілі, немов острівці гладкої шкіри, посеред кривавої історії боротьби за життя. Які тільки рани не зустрічалися на широкоплечому мисливці. Рвані і довгі, наче від пазурів, відсутність шматків плоті на ребрах, що обтягнулися щільною шкірою. Все що знаходилося нижче чоловічої шиї, було усіяно хаотичним візерунком рубців і шрамів, всіх розмірів, форм і виду.

Подібна картина, на все життя надрукувалася в пам'яті слідчої, і не одну ніч повертатиметься у вигляді кошмарних снів.

Той образ холодного і грубого чоловіка, що скидався на механізм із шестерень, що доносив свій неповторний скрегіт, розсипався на міріади осколків скла, щойно Поліна побачила наслідки його кошмарного минулого. Вона ніяк не могла зрозуміти, і навіть не намагалася уявити, що йому довелося пережити в ролі мисливця, і з якими чудовиськами стикатися.

- Все так погано? - кинула короткий погляд на напівголого лідера, Третя, і різко відвернулася.

Кожен рідкісний випадок, коли їй випадав шанс оглянути всі ці шрами, дівчину кидало в тремтіння. Її перша реакція була порівнянна з ставленням Поліни, але навіть з часом звикнути до подібного було неможливо.

- Я точно не впевнений, хто ховається в цьому тумані, - Сьомий дістав сумку з-за спини, і почав ритися у своєму спорядженні. - Знаю лише, що крім відьом, ніхто не може створити таку щільну заслінку ілюзій і страху.

- Ілюзій та страху? - не могла більше терпіти вигляд шрамів на тілі і відвернулася, Могутненко.

- Нам не просто так сказали сидіти в машині, - обернувся до дівчини, Другий. – Цей туман викликає галюцинації та впливає на сприйняття почуттів. Щойно ми потрапимо до нього, паніка, страх, жах, параноя, всі ці чудові почуття захлеснуть і паралізують нас, створюючи із нас беззахисні мішені для хижака.

- Тоді Ви... - рефлекторно подивилася на сусіда слідча, коли той затягував тугі шкіряні вузли на срібних кайданках, які щільно закривали частину руки від кисті та до ліктя.

- Єдиний, хто може полювати тут, - холодно і спокійно продовжив за співрозмовницею лідер нумерованих.

- На жаль, - сумно вперлася у бічне вікно Третя, безуспішно намагаючись розгледіти хоч щось у густому тумані.

- Чому в тобі така лють і пристрасть до полювання, адже це небезпечно? – Поліна не могла зрозуміти прагнення цих людей, пожертвувати частиною себе, лише для можливості наповнити своє життя небезпекою та скорішого приближення смерті.

- Приблизно три роки тому, коли я ще мала обидва ока, - криво усміхнулася Третя, торкнувшись пов'язки на обличчі. – Ми, з батьками та двома молодшими братами, відпочивали на Шацьких озерах. Вибрали самий спокійний і тихий куточок, подалі від очей та загального шуму таборів для кемпінгу. Щоправда – це нас не врятувало.

- Я читала про це, о всім новинам тоді говорили про страшну трагедію, - Поліна, підхопила суть бесіди, згадуючи щось схоже. – Більше ста тіл знайшли понівеченими, і понад двадцяти вважаються зниклими безвісти. Після цього випадку озера стали закриті для відвідування. Наскільки я знаю, справа так і не була розкрита, а людей, які вижили, так і не вдалося відшукати.

- Загинули всі, крім мене, - стерла сльозу з куточків очей, Третя, згадуючи страхи свого минулого.

- Невже...? - Поліна розуміла, до чого хилить співрозмовниця, і вже прикидала в голові, яке чудовисько могло створити подібне.

- Перед світанком, коли кожен мирно спав у своєму наметі, як і ми з сім'єю, на всі озера опустився туман. Білий, мов молоко і такий же густий і непроглядний, - дивилася на краєвид за вікном, і переказувала Третя. – І найжахливіше, люди почали вбивати один одного, через страх, паніку та галюцинації. Моїх двох братів убив рідний батько, а батька – мати. Не з'явись Сьомий і Третя в потрібний момент, на мене чекала б та сама доля. Хоча я навіть і не знаю, що краще. Вижити і тепер носити в серці цей біль, або ж загинути разом зі своїми рідними.

- Вони врятували тебе? – більше риторично спитала Могутненко, знову подивившись на лідера нумерованих, що одягав кольчугу на торс. - Стривай, я думала ти Третя, та що була до тебе, загинула того дня? І ти зайняла її місце?

- Я вбив її, - коротко і холодно втрутився у розмову, Сьомий. - Вона не змогла протистояти впливу туману на розум. Вона стала швидкою та логічною заміною загиблої, – чоловік кивнув у бік Третьої.

- Чому ви дозволили їй піти на таке небезпечне полювання? Якщо знали, що крім вас, ніхто не може боротися в цій пелені?! – роздратовано, від тієї відчуженості та холодності, що виявлялися у кожному слові Сьомого, вигукнула Поліна.

- Тоді я цього ще не знав, - взяв із сумки два останні аксесуари своєї екіпіровки лідер нумерованих, і зважив у руках ці два довгі кинджали. - Шабаш відьом, неможливо перемогти на самоті. Тоді я цього не міг.