Потрапила так потрапила або непокірна нейселі

Глава 2

***

         Після розмови з його величністю нахабою в мене були тільки одні емоції - це злість. Я намагалась заспокоїтися, але це виходило в мене кепсько, але все ж навчання на курсанта має свої плюси швидко брати себе до рук в мене виходило. Навіть не розумію, чого не змогла відреагувати так на слова його величності, певно все ж на мене вплинув стрес.

         Мене залишили на самоті. Тому заспокоївшись я почала розмірковувати над тим у яку ж все ж таки халепу я втрапила. І так, що я маю. Я в іншому світі, повернутися до дому не можливо. Так стоп. А чого повернутися не можливо? Зазвичай де є вхід має бути й вихід. Можливо просто цей так званий лікар не знає способу повернення назад, все ж таки це, так би мовити, не його спеціалізація. Мені здається необхідно більш детально вивчити це питання можливо в мене й вийде знайти зворотний шлях до дому, а навіть якщо й ні все одно краще спробувати. Як казала моя мати, хто не ризикує той не п’є шампанського. 

         Також мої думки поверталися до мого так званого нареченого. Мені зовсім не подобалося те, що я можу стати його дружиною. Взагалі у мене були інші плани на життя і одруження найближчим часом в них точно не входили. Саме тому я думаю необхідно зробити так, аби сама думка про те, що  я стану його жінкою йому не подобалася.

         По розмірковувавши над тим в яку ситуацію я потрапила висновок напрошувався сам - мені необхідно дізнатися більше про цей світ. Надії на те, що тут є інтернет в мене взагалі не було, тому доведеться шукати книги й черпати знання з них. Відтак я вирішила, що мені необхідно буде знайти бібліотеку після обіду.

         Тільки я про нього подумала, як мені повідомили, що вже час йти. Оскільки не гарно змушувати на себе чекати. Ну не гарно то й  не будемо нікого змушувати я все одно вже їсти хочу. Ці розумові навантаження та стрес негативно впливають на мій організм.

         Мене провели в велику гарну їдальню де був велетенський стіл де, як на мій погляд, як дуже захотіти то помістилася б вся моя група, а це, між іншим, 30 чоловік. Зараз же за ним сиділо шестеро дівчат, але місце господаря, котре виокремлювалося серед інших своїми розмірами, було порожнім. До речі дівчата були досить привабливими.

- Рада вас бачити пані Аделін. Вірно? – сказала одна з дівчат та мило мені посміхнулася. Але від тієї посмішки мені захотілося повернутися до дому ще більше, бо в ній не було ні граму відвертості ба більше можу з упевненістю сказати, що була б її воля вона мене б на місці вбила.   

- Так, вірно. Перепрошую, але ваше ім’я мені не відоме. – відповіла я намагаючись відповідати як можна лаконічніше, оскільки щось мені не хотілося стати ворогом цієї панночки.

- Мене звуть Лілі, приємно познайомитися. А чи правду кажуть, що ти з Землі? – от чого це вона до мене причепилася я б з радістю поїла, а вона все говорить. До того ж я помітила, що ще ніхто не торкався до страв. Невже тут треба буде цього нахабу чекати. От блін і нащо я тільки поспішала

- Навзаєм пані Лілі. Так те, що ви чули про моє походження це цілковита правда.

- Ой як тобі пощастило вибратися з того здичавілого без магії світу. – от чесно вона там була? Чого вона судить того, чого не знає. Хоча можливо вона просто хоче пограти мені на нервах, що цілком можливо дивлячись на її вичікувальну позицію. Наче удав гіпнотизувала мене одна з нейселі його величності, очікуючи моєї реакції. Я навіть не знаю, що б їй відповіла, як би його нахабність не зайшов саме у цю таку підходящу мить.

- Радий бачити вас тут пані. – сказав він проходячи в кімнату. Всі дівчата піднялись зі своїх місць та зробили, я не знаю певно саме це необхідно називати реверансом. Ну прямо як в університеті, всі встають якщо зайшов старший за званням. Ці думки мене трохи розвеселили, але я все ж повторила за дівчатами, не хочеться як то кажуть одразу показувати свій характер, то в жіночому колективі не дуже то й добре.

- Сідайте. – скомандував наш господар, ні ну дійсно прямі асоціації прослідковуються.

Після того як ми сіли до нас доєдналися ще троє дівчат і загалом нас вийшло десятеро. Ні ну дійсно губа не дура десять наречених собі привезти. Ну просто «Холостяк» якийсь. Ніколи мені не подобався той проєкт, саме тому ніколи не думала, що потраплю в ситуацію де буду змагатися за серце чоловіка. Хоча чесно кажучи змагатися я не збираюся, скоріше навпаки.

Їли ми майже мовчки не враховуючи спроб деяких з дівчат зав’язати розмову з нашим спільним нареченим, але він особливо не хотів підтримувати з ними діалог. Можливо мені здалося, але йому на багато цікавіше було розправлятися із запропонованими нам стравами. Чесно кажучи, щось спільне в нас все ж таки було він теж любить смачно поїсти подумала я й посміхнулася своїм думкам.      

Обід підбігав кінця я так наїлася, що певно єдине чого хотіла це поспати, але я прекрасно пам’ятало, що мені необхідно в бібліотеку. Тому я вирішила спитати після обіду у свого нареченого чи вона тут взагалі є і, чи можу я нею скористатися. Маю надію він не буде злитися на мене за вранішню зустріч, все ж таки це середньовіччя в яке я потрапила має свої хоча й не зрозумілі для мене, але правила. Й поки я тут, а я маю надію, що то не продлиться довго не погано було б не лізти на ражон, ну хоча б спробувати це зробити.

- Радий був з вами всіма побачитися – сказав наш спільний наречений і вже зібрався ретируватися, але в мене на цей рахунок були свої плани.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше