Глава 3

***

Мої надії виспатися й відпочити зіштовхнулися з черговими проблемами. Мене розбудили ні світ не зоря. Я була просто шокована, ні звісно рано вставати я звикла, але просто не зрозуміло нащо було будити як навіть сонце ще не встало.

- Пані Аделін, необхідно збиратися. - сказала Марі покликавши на допомогу, ще двох дівчат одну з яких звали Тата, а другу Кастель. Ім’я другої було надто не звичним, на мій погляд, але то мене не стосувалося.

-А чого так рано? Ще навіть сонце не зійшло.

- Як це чого, ви прийшли до тями, а отже сьогодні оголосять, хто саме став нейселі його Величності Натана й оголосять про початок випробувань. – так от це мені вже не подобається. Які ще випробування, я на таке не погоджувалася.

- З цього місця, будь ласка, по детальніше. Які випробування?

- Ну як це нейселі будуть випробовувати, оскільки лише найдостойніша може стати дружиною дракона, а тим паче коли мова йде про його Величність. Він хоча й не син теперішнього короля, але є першим спадкоємцем, тому випробовувати вас будуть досить суворо, ну принаймні я так думаю.  – от чого про такі важливі деталі мене заздалегідь ніхто не попередив. Мені цікаво, а відмовитися ще не пізно, бо якось проходити випробування в мене не має жодного бажання. Дівчата знов затягли корсет так, що всі мої думки разом із повітрям вилетіли. Ну хіба так можна робити, я ж не зможу дихати.  

-  Попустіть, бо я зараз точно задихнуся. А що за випробування будуть? – на цей раз мені не казали, щось про те, що це не можна, просто попустили от і все так би одразу.    

- Про це знають тільки вищі жерці й можливо його Величність Натан і то в останньому я невпевнена.

- Супер, а мене про випробування ніхто попередити не захотів, все як завжди. Ніякої організованості.

- Просто про це всі знають, мабуть, просто забули, що ви не тутешня. – хоча Тата, здається саме її так звуть і намагалася мене заспокоїти, але то в неї вийшло не дуже.

         Відтак збирали мене години зо дві. Коли я нарешті була готова ранок півні, так би мовити, вже давно прокричали. Попри те, що півней я й не чула, але я була в цьому цілком упевнена, бо сонце вже встало знаменуючи початок дня. Сніданок мені так і не дали, мабуть, ці випробування мають відбуватися на тощах, щоб нікому погано не стало, але цей факт мене трохи засмутив, бо від вечері я відмовилась.

         Після того як мене зібрали, Марі провела мене на вихід з замку, і я нарешті побачила всю його велич та розкіш. Він дійсно був дуже великий 6 веж виокремлювалися над суцільною будівлею. Взагалі його розміри були такі, що мені здається як навіть дуже сильно захотіти то за весь день його не обійдеш. Я просто не уявляю яка кількість слуг повинна тут працювати, щоб підтримувати у ньому порядок.

         Довго милуватися красою замку мені не дали можливість, сказавши сідати в карету. Разом зі мною сіла й Марі, що мене порадувало, але був і мінус зі мною мусила їхати ще одна із дівчат. До мене сіла дівчина, чиє ім’я я не знала, але вона мені сподобалась ще на обіді, бо як і я сиділа тихо не намагаючись привернути до себе увагу. Можливо вона як і я не дуже то й хоче заміж.

- Мене звуть Аделін, а вас як? – вирішила я завершити тишу котра запанувала в кареті, кола та рушила з місця.

- Мая. Можна в тебе дещо запитати? – дівчина підвела на мене зніяковілий погляд, було відчутно, що її незручно щось в мене питати.

- Приємно познайомитися, звісно питай.

- А як у вас на Землі, що у вас цікавого? – подивившись мені в очі запитала Мая, а потім одразу їх відвела, наче вона спитала, щось непристойне.

- Цікавого, навіть не знаю. Можна сказати, що розвиток технологій на багато сторіч випереджає ваш. Наприклад в нас є карети котрі їздять без коней. – думаю якби я сказала машини, вона б мене не зрозуміла, тому карета без коней цілком логічне порівняння.

- Без коней? А хто тоді її везе? – здивовано спитала мене дівчина.

- Вона працює від механізмів. Ще в нас з можливість спілкуватися на великих відстанях через різні пристрої, та швидко отримувати через них необхідну інформацію.   

- О як цікаво. Ну спілкуватися на відстані й у нас можна, але за такі речі доволі дорого доведеться заплатити магам артефакторам.

- Для мене теж дуже багато цікавого у вашому світі, і найперше це магія. В нашому світі ну є тільки якість відьми, котрі типу майбутнє бачать, але то за часу шарлатани.

- У вас є оракули? Навіть в нашому світі вони настільки рідко зустрічаються, що вони дуже ціняться. Але на жаль останні оракули були досить давно, їх намагалися використовувати правителі, тому на них, так би мовити, було оголошено негласне полювання й напевно зараз не має жодного, хто б міг з упевненістю прогнозувати майбутнє.

- Ну в нас вони більше все ж шахраї. Деякі просто вміють маніпулювати слабкими сторонами людини от і все.  В такому розумінні їх в нас звісно не має.

- Зрозуміло.

         Так ми і їхали всю дорогу розмовляючи то про її рідний світ, то про мій. Кожна з нас дивувалась й знаходила, щось цікаве для себе. Я ж старанно вбирала інформацію, котра могла б мені знадобитися надалі.

- З тобою приємно спілкуватися. Я рада, що їхала саме з тобою. Можливо не зважаючи на всі обставини ми зможемо потоваришувати. – сказала мені Мая коли ми нарешті зупинилися.