Потрапила так потрапила або непокірна нейселі

Глава 6

Вчора весь день я була у роздумах. Це був доволі складний і такий довгий день. В моїй голові було безліч питань. Проте я розуміла, що часу на те, щоб все як треба зважити в мене обмаль, оскільки я прекрасно розуміла, що якщо я й справді оракул, то те що я почула було надто небезпечною інформацією. Та й взагалі сам факт того, що я можу бути оракулом мені не подобався від слова зовсім. Більш менш розібравшись зі своїми думками я зрозуміла, що краще попросити перевірити мене на наявність цих здібностей, тим паче що його Величність не дуже то й товаришує з жерцем, а отже вони дійсно можуть зашкодити не лише мені, але й іншим дівчатам, а я собі цього не пробачу.

Тому я вирішила з самого ранку піти поговорити з Натаном, можливо мені пощастить і все це просто моя параноя розігралася, але я не могла виключати той факт, що це може бути правдою. Марі хоча й здивувалася моєму дивному проханню провести мене в кабінет його Величності, але нічого не сказала. Поки я йшла я обдумувала, що саме та як йому скажу, але думок було забагато і тільки но я вигадувала ідеальну розмову, як щось в ній мене насторожувало. Підійшовши до кабінету ми побачили біля дверей двох чоловіків.

-Скажіть його Величності, що я хочу з ним поговорити. – сказала я і не впізнала свій голос, він був якийсь наляканий.

- А хто саме ви? – я думала мене тут знає кожна собака, бо це ж таке диво прибулиця з іншого світу.

- Аделін, Аделін Фішер.

- Добре, зараз спитаю.- чоловік зник за дверима вже знайомого мені кабінету. Минулий раз в нас розмова тут не пішла, маю надію, що зараз буде інша історія. – Можете заходити.

- Ти хотіла зі мною поговорити. Що ж я тільки за. – він посміхнувся встаючи з за столу та прямуючи до вже знайомих мені крісел. Я прослідувала його прикладу й сіла в крісло напроти. 

- Так хотіла. В мене до тебе буде прохання.

- Прохання, ну що ж кажи чим зможу спробую допомогти. – він мені посміхнувся, чим викликав в душі довіру, але моє хвилювання нікуди не поділося.

- Я хочу пройти перевірку на визначення магічного потенціалу. – Натан посмутнішав і це не  додавало мені впевненості.

- Ти думаєш в тебе прокинулися магічні здібності.

- Я не можу відкидати таку можливість, але й стверджувати не можу.

- І які здібності ти в себе підозрюєш. – це питання надто складне, я не можу сказати все  тим паче є вірогідність, що я не права.

- Якщо те про що я думаю правда, то ти про це і так дізнаєшся, але показувати свою неосвіченість з цього питання я не хочу.   

- Мені не подобається, твоя відповідь, але добре. Я попрошу тутешнього артефактора зробити все необхідне, після обіду пройдеш перевірку. 

- Дякую, правда я дійсно вдячна за твою допомогу. – я встала збираючись вже йти.

- Повір останнє, що я хочу так це те, щоб ти постраждала. Я й так вже достатньо нашкодив твоєму життю. Магія без контролю це пряма загроза тому допомогти тобі це найменше, що я можу зробити. – він підійшов до мене явно скорочуючи дистанцію. В його щирості я не сумнівалася, саме зараз в цю хвилину я розуміла, що можу довіряти йому, нехай ця думка може й була імпульсивною. Проте я маю надію що я дійсно розбираюся в людях.

- В мене є підозра на те, що в мене є здібності оракула. – я це сказала, не думала, що скажу не хотіла казати, але я все ж це зробила.

- Що ? Ні це неможливо, не може бути правдою. Ти помиляєшся. – його реакція була надто неочікуваною. Я не могла зрозуміти, що в нього були за емоції, мабуть, він і сам про те не знав.

- Я не тутешня і дійсно можу помилятися, але те що я встигла зрозуміти про носіїв цієї сили несулить мені нічого доброго, тому я й прошу про допомогу. Я дійсно дуже хочу, щоб все це мені здалося, але не можу відкидати жодного варіанту. – він був злий тепер я це відчувала. 

- Пішли. – мене схопили й потягли по замку, я не розбирала дороги намагаючись лише встигати за швидкістю Натана.

- Повільніше, будь ласка. – сказала я в черговий раз ледь не впавши через те, що мене тягли явно з більшою швидкістю ніж я могла йти й до того ж сукня явно не помагала у цьому аспекті. Мене почули крок став повільнішим, але мою руку не відпустили продовжували стискати наче кайданками. Коли ми нарешті дійши до місця призначення й вже не відчувала ні руку, ні ніг якими я надто швидко перебирала.    

- Мені необхіден артефакт на визначення магічної здібності. Негайно! – як тільки ми зайшли в якийсь кабінет сказав, хоча ні скоріше прогарчав його Величність.

- Але зараз. – спробував заперечити молодий чоловік, і це була явно не найкраща його ідея.

- Ти зараз зробиш те, що Я сказав, якщо хочеш залишитися тут принаймні на хвилину.

- Так, так звісно. Зараз, пів години й все буде готово. Раніше не вийде, ніяк. – попередивши незадоволений погляд Натана сказав чоловік.

- Добре, за пів ми почекаємо. Роби, якщо треба я можу допомогти якщо це пришвидшить процес.

- Не пришвидшить, тому я краще сам. – сказавши це чоловік пішов в якусь комору, залишивши нас наодинці. Ми мовчали, дійсно в мене не було чого йому казати, ну дійсно, а що тут скажеш. Пів години тяглися надто довго, а коли ти сидиш в такій обстановці то майже безкінечність. Коли чоловік повернувся з якоюсь сферою у руках я ледь не підстрибнула від щастя. Нарешті зараз все стане ясно.    




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше