Глава 13

        Не знаю як довго ми так сиділи, але в якийсь момент я просто заснула в його обіймах. Прокинувшись я досі відчувала його тепло, він був поруч. Якийсь спокій наповнював мене, чи то через те, що я вчора виплакала усі свої емоції й тепер настав момент коли мене просто відпустило. Стоп, то це виходить є спосіб просто зараз повернутися додому? Хоча як виявилося, саме зараз я й дома, яка іронія. Питання лише в одному чи хочу я повертатися? А відповіді я не знаю, бо мене переповнюють надто двоякі емоції й я не знаю чого я дійсно хочу.

- Як тобі спалося? – якось несподівано сказав Натан, я навіть не очікувала, думала він спить.  

- Чудово. А тобі?

- Мені також, але вже час вставати, в мене на жаль чекає купа роботи. – я відчула якийсь жаль, коли чоловік піднявся з ліжка.

- А коли ми повертатимемося?

- Сьогодні певно після обіду. Й до речі ні хто не має знати, що ти на справді Анабель. Тоді почнуть виникати не потрібні питання стосовно твоїх сил, а ти розумієш чим це може скінчитися.

- Звісно. Але мадам Лібет могла здогадатися хто я.

- Могла? Я впевнений вона все знає, можливо навіть одразу як тебе побачила зрозуміла, але вона ні про що, ні кому не скаже. Можеш не перейматися.

- Добре.

- Якщо в тебе будуть якісь питання можеш питати в неї, що завгодно тобі вона розкаже все.

- Дякую.

- За що?

- За те, що привіз сюди.

- Я радий, що ти дізналася правду про себе. Як би я знав раніше неодмінно привіз би тебе. Гаразд, я мушу йти, бо так ми з тобою довго говорити можемо, а справи самі себе не зроблять.

- Добре. Гарного тобі дня.

- Навзаєм. – чоловік посміхнувся й зник за зачиненими дверима моєї кімнати. Я залишалась у кімнаті одна, але незабаром прийшла дівчина котра вчора допомагала мені прийняти ванну й допомогла мені привести себе у порядок й сказала, що на мене вже чекає сніданок.  

    Мене провели на невелику, проте дуже затишну терасу, де на мене чекав смачний сніданок. Там на мене чекала й мадам Лібет, котра швидко відправила дівчину кудись й сама залишилась зі  мною.

- Будете чай? – запропонувала я Лібет, все ж не зручно я тут сиджу їм, п’ю, а вона просто стоїть.

- Ні дякую.

- Може все ж будете? Тут дуже смачні пончики, вам вони повинні сподобатися. Й взагалі складіть мені компанію, я вас прошу.

- Добре. – жінка посміхнулася мені й сіла навпроти.  

- Правда тут дуже гарно. – вид був дійсно неймовірним, весь сад який ми нещодавно обходили був наче на долоні такий красивий, величний в ранковому сяйві просто не можливо було відвести погляд від цієї краси.

- Так. Пані Сибіла любила це місце, що ранку вона пила тут чай насолоджуючись ранком.

- Ви ж знаєте ?

- Про що?

- Хто її справжня дочка. – я не хотіла казати на пряму, бо все ж хоч ця жінка й викликала у мене довіру, але казати на пряму, що я справжня спадкоємиця цього маєтку я не хотіла, хоча можливо річ була у тому, що я сама це ще не до кінця усвідомлювала.

- Звісно. Ви дуже схожі, як тільки я вас побачила то одразу зрозуміла. Вони знали, що ви повернетесь й, що у вас все буде добре. Зараз ви майже королева. Вони дійсно вчинили дуже правильно.

- Королева, ага звісно. Чого, чого, а цього точно не буде.

- Ви впевнені ?

- Звісно. Вибір залежить від якогось там артефакту, тому я відчуваю, що все ж таки залишусь вільною.

- А ви цього хочете?

- Звісно. Виходити заміж за першого ліпшого це хіба нормально?

- А його Величність хіба перший ліпший?

- Ні…. але… Ви вже змучили мене своїми питаннями.

- Тоді дозвольте я дещо скажу.

- Ну давайте.

- Побачивши як його Величність відноситься до вас, як дивиться на вас, і як ви дивитесь на нього я можу з впевненістю сказати, що вас чекає щасливе майбутнє разом. – мені хотілося вірити словам Лібет, але все ж сумніви в моїй душі не покидали мене. Натан так і не сказав кого хоче бачити у ролі дружини й попри те, що він казав, що ми продовжимо розмову я в це вже не дуже то й вірю. Стільки всього трапилося.

- Він сказав мені, що десь тут є спосіб повернутися на Землю чи не так? – я вирішила перевести розмову з цієї не зручної для мене тему, в більш цікаву для мене.

- Так є. Але навіщо воно вам?   

- Повернутися назад туди де я виросла, де будую своє життя.

- А будувати його тут, що вам забороняє?

- Це не той світ до якого я звикла. В моєму світі все набагато простіше.

- Й ви зможете все залишити. Магію, навий дім, його Величність й повернутися. А чи не будете ви потім жалкувати про це?

- Не знаю. Поки я нічого не знаю, але впевнена, що якщо його Величність одружиться на комусь іншому я точно тут не затримаюсь. Що ж стосовно іншого варіанту розвитку подій то я не знаю. Дійсно не знаю. Тому мені важливо розуміти, що раптом я захочу повернутися я завжди зможу це зробити.