Потрапити в шлюб, або Моє немовля — некромант!

Розділ 3. Несподіваний лист

Хоч я і не вважала себе такою вже песимісткою, але розсудливо вирішила: якщо існує хоч найменша ймовірність того, що Аркадій раптово надумає змінити дружину, я повинна підготуватися до гіршого. Отже, бути здатною забезпечувати себе і маленьку дитину (оскільки Клавіка я нікому не віддам, навіть якщо мені з ним доведеться ховатися в глибокому підпіллі). Але навіть якщо ні, і все це лише моя бурхлива фантазія… знайти спосіб заробляти власні гроші все одно потрібно. Вагітність та пологи позаду, отже, можна думати над способами підробітку. Зрештою, навіть якщо чоловік багатший, повна фінансова залежність від нього — штука досить небезпечна і не дуже приємна. Адже ніколи не знаєш, що може завтра спасти йому на думку! Коли ж живеш з людиною, яка втратила все і отримує зарплату трохи більшу за мінімальну, а на руках ще й немовля, зайвою додаткова копійка грошей точно не буде.

Тож змінюючи пелюшки і годуючи Клавіка, я одночасно перебирала в голові можливі варіанти заробітку, посильні молодій мамці, яка майже не має особистого часу. Це однозначно має бути робота, яку я зможу робити вдома у будь-який час (наприклад, коли Клавік засне, а домашні справи при цьому будуть вже зроблені) і для якої не важливі терміни.

Звичайно, було б набагато простіше, якби я потрапила в якийсь не надто розвинений світ, де ще не встигли винайти нічого складнішого за колесо! Тоді я змогла б запатентувати купу корисних «винаходів», які б зробили мене багатійкою. Ось тільки я потрапила далеко не в глибоке середньовіччя, тут навіть електрика була. І по суті всі більш-менш корисні дрібниці, що мені було б під силу змайструвати, запатентувати і продати якійсь компанії, тут уже і без мене лежали на кожному прилавку. Оскільки ж я була гуманітарієм, а не випускницею політехнічного університету, можна було не мріяти зірвати великий куш, спаявши тут першу у світі модель смартфона. Тож кар'єру винахідниці довелося залишити та подумати про альтернативи. Думалося поки що поганенько, але я не здавалася.

Варіантом було спробувати найнятися ілюстраторкою яких-небудь дитячих книжок — саме у нагоді було б те, що я свого часу ходила в художню школу. Ось тільки у видавництвах дитячих книжок, при можливості роботи вдома, існувало грізне поняття дедлайна, що було проблематично, коли на тобі турбота про немовля і домашнє господарство на додачу. А ще — чоловік, на спілкування з яким потрібно все-таки постаратися знайти час, можливість і підходящий момент, поки не увійшла в режим «молодої вовчиці».

Продовжуючи свої роздуми, я поклала Клавіка спати і навшпиньки попрямувала на кухню готувати вечерю... Аж раптом пролунав стукіт дверного молотка! Відчувши себе немов сусідський кіт, якому дверима прищемили йончики, я одразу кинулася відчиняти, поки дитина не прокинулася. І, на щастя, встигла вчасно.

— Тихіше, блін! — прошепотіла я крізь стиснуті зуби, дивлячись на того, хто прийшов так, ніби збиралася розстріляти його поглядом, наче «Байрактар» русняві БУКи. — У мене тут дитина тільки-но заснула!

— Ох, вибачте, — щиро пробурмотів той, хто виявився привабливим високим шатеном з широкими вилицями і добрими зеленими очима. — Не знав. Мені дуже шкода, я справді не хотів завдати незручностей.

— Гаразд, головне, що не розбудили, — зітхнула я, трохи охолонувши. Все ж таки враження ця людина справляла приємне, та й справді не могла знати, що в цій квартирі живуть батьки з немовлям. Таблички з написом «ТИХО, дитина спить!» у нас під дверним молотком не висить.

…А може, повісити?

— Загалом, я Дем'ян, ваш листоноша, — продовжував чоловік, чарівливо посміхаючись, і після цих слів я звернула увагу на важку поштову сумку в нього за плечем.

— Зрозуміло. Нам щось прийшло?

— Так, на вашу адресу, Аркадію Фросту. Це ваш чоловік?

— Він самий.

— Фух, бо вже злякався, що адресу переплутав — уперше щось вам доставляю. Загалом, йому лист, — промовив листоноша і, порившись у сумці, дістав звідти конверт. — Передасте?

— Звичайно, — кивнула я і, приймаючи конверт, випадково торкнулася пальцями Дем'яної руки.

Тепла. А ще міцна і трохи шорстка, з мозолями.

Не думала, що листоноша — така професія, де мозолі можна нажити. Хоча, може, він раніше кимось іншим працював?

— Спасибі. Сподіваюсь, ще побачимось! — підморгнув чоловік. І ніби ненароком торкнувся мого плеча, перш ніж, розвернувшись, пірнути вниз під'їзними сходами.

Навіть не знаю чому, але почуття у мене від цієї зустрічі залишилися якісь дивні, і зрозуміти їх не вдавалося. Тому продовжуючи перебувати в сум'ятті, я зачинила двері і на автоматі піднесла конверт до очей.

Цікаво. Відправник – жінка. Елізабет Ракон. Причому, судячи з адреси, живе вона у не найкращому районі. Цікаво, а чи не та грудаста дівчина надіслала цього листа? Хоча… ну не може ж бути такого, щоб баба, яка клеїла чужого чоловіка, ось так нахабно надсилала любовні листи прямо йому додому?

…І ось уже всі мої думки були зайняті єдиною дилемою: чи не відкрити мені його?

На жаль, потурання цьому бажанню не загрожує нічим хорошим. Як мінімум — переходом стосунків із чоловіком із позитивно-нейтральних на ворожі. Все ж таки читання особистого листування — не найкраще, що можна зробити, якщо плануєш почати з цим чоловіком щось налагоджувати. А розкрити конверт так, щоб потім його акуратно заклеїти, не вийде — Аркадій не дурень, до того ж маг, і зразу все зрозуміє.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше