Потраплянка божественного призначення

Глава 4

- Лютимаре, - знову звернулася до хлопця, - якщо гареми такі страшні, чому ти прийшов на цей відбір?

- Ну що ви, - посміхнувся повними рожевими губами, - ви ж незвичайна жінка, в пророцтві говорилося, що будете найдобрішою і найпрекраснішою з тих, що живуть нині. І я певен у цьому, хоч і не бачу вас.

 – Я? Чи правда? - вирвалося оторопіле, - неправильне якесь у вас пророцтво.

Перед очима пролетіли всі роки життя з Толиком. Робота, посуд прання, а в ранні роки нашого шлюбу ще й п'ятнадцять хвилин барахтання під ковдрою.

 - Але це правда, - підтримав його Калебірс, не відриваючи від мене пильного погляду, - всі жінки, що зараз вважаються красивими в нашій імперії і наполовину не такі прекрасні, як ви. Може колись були, але Ернел завжди був войовничою імперією, і представительниці прекрасної статі народжувалися під стать чоловікам - сильні, міцні, родовиті. А ви виявилися тендітні, наче квітка світло-синього Азамаріса, що росла на кромках туманних полів. Доторкнутися страшно, а дивитись приємно.

Щоки запалали. Ніхто ще не робив мені таких приємних компліментів. У цей момент до тремтіння в колінах захотілося подивитися в дзеркало. Те, як я виглядаю, стало для мене найбільшою інтригою.

- Продовжимо, - промовила, щоб позбавитися збентеженої тиші, і знову відвернулася від імператора, натикаючись на такий же ретельно-вдумливий погляд Резара, який він не зводив з мене ні на мить, - наступний, - пішла до найближчого чоловіка, маючи намір вислухати всі майбутні розповіді. Хочу дати шанс кожному.

- Я Саадар Галіонський, старший брат Калебірса і придворний маг імперії... - він говорив щось, а мене як обухом по голові вдарило, захотілося зняти з нього пов'язку і подивитися на обличчя, перевірити здогади. Що я й зробила. Стягнула з нього товсту смужку тканини. Наші погляди зустрілися. І це було щось неймовірне. Я дивилася на точну копію свого першого шкільного кохання. Найпопулярніший красень школи з десятого «Б».

Ті ж сірі розкосі очі з довгими, загорнутими вгору віями, гарні губи, про які, чотирнадцятирічна я, лежачи в ліжку, мріяла вечорами. Той самий курносий ніс. Навіть ластовиння…

 - Не може бути, - видихнула, поклавши долоню на його обличчя.

Саадар розгубився, дивився здивовано, але лише мить, а потім теж потягнувся до моєї щоки рукою, коли хтось відсмикнув від нього і з силою притиснув до себе.

- Моє терпіння не безмежне, - прогарчав Резар, чіпко дивлячись на точну копію мого шкільного кохання.

- Зар, я навіть не доторкнувся, - так само з викликом відповів Саадар, не збираючись поступатися.

А вони тут вартують одне одного.

У сірих очах раптово з'явилася сталь. Ось цього у його двійника не було. Наче не сірий, а попелястий, перетворює на порожнечу все всередині суперника. Я раптово засумнівалася в тому, хто з цих двох складав до своїх ніг полчища ворогів на полі бою, між ними прямо-таки тріщали блискавки, дивись і грім почнеться.

- Дрібний, не наривайся, - гаркнув воєначальник у відповідь, не відпускаючи мене з обіймів, які надто були схожі на захоплення.

- Ей, постав на місце, - пробубнила в район могутньої грудної клітки, - все пристойно було, я просто порошинку з його щоки скидала.

На секунду Резар стиснув мою талію сильніше, повітря в легенях залишилися крихти.

Помітивши мої жалюгідні спроби вдихнути, чоловік злякано розтиснув руки.

А потім знову зло подивився на побратима, наче це він винен.

Проте, Резар дуже намагався триматись. Відвернувся, відходячи до дальньої стінки, сперся на неї, схрестивши руки на грудях. І все так само дивився, ловлячи кожну деталь, наче хижак.

А я задумалося про те, що важко з ним буде.

Помітивши собі, що при Резарові з іншими чоловіками загравати і очима стріляти не варто, повернулася назад до Саадару.

- Ти схожий на моє перше кохання, - вирішила видати все, щоб розумів мій підвищений інтерес до себе. Все-таки треба якось відзначати улюбленців.

Чоловік мовчав, але щоки трохи порозовіли, він намагався не зустрічатися зі мною поглядами. Зате за спиною хтось іронічно пирхнув, почулися квапливі кроки, що розбавляли тишу.

- Я краще тут постою, - рикнув Резар, знову опинившись біля мене, я майже могла відчути його лопатками. Саадар підняв похмурий погляд. Між чоловіками знову розпочалася невербальна війна.

Але руки воєначальника тримали міцно.

Бідний. Он як мужика вивертає навиворіт почуттями. Неприємне відчуття – ревнощі, а якщо це ще й розвинене настільки, що утримати важко. Коротше, не заздрю ​​я Берсерку.

Так і вислуховувала решту, з ним під боком. Чоловіки відчували, що він поряд і від того нервували, збивалися, переплутували слова. А один узагалі нервово зізнався, що прийшов сюди лише тому, що сім'я змусила. Так негідним себе вважає.

А я вже почала сприймати їх якимись нерішучими та переляканими порівняно з моїм велетнем. Цікаво, чи далі ще буде хтось із цієї гілки воїнів, що й Резар? Якщо я наберу таких багато? Мені здається, в такому разі в імперії знову настане кінець світу, а мені доведеться швидко прокидатися, аби позбутися натовпу ревнивців.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше