Розділ 9 Єдність близнюків.

Розділ 9 Єдність близнюків.

 Юперіус уважно стежив за поєдинком свого учня. Техніка та стиль бою, які демонстрував син Опівнічного генерала, змушували його дивуватися. Дивуватися, через нерозуміння того, звідки взагалі в Темнійському королівстві взялися майстри, здатні навчати таким бойовим мистецтвам? Адже, як відомо, у королівстві монстрів взагалі ніколи не було жодної школи Бойової Досконалості. А тут в наявності, демонстрація того, що хтось вів дуже і дуже якісне навчання бойовим мистецтвам цього юного представника чистокровних перевертнів королівської крові.

 Та й протягом багатьох тисячоліть, у воїнів усіх королівств, що воювали з Темнійським королівством, завжди виникала та сама смертельна, непереборна проблема.

 Їм доводилося битися не просто з дикими, напівлюдьми, напівмонстрами, а ще й з добре навченою бойовим мистецтвам армією перевертнів. Армією, яку очолювали справжні майстри та професіонали.

 Адже недарма у Опівнічного генерала на всьому великому континенті була слава грізного, сильного, досвідченого, непереможного воїна. А скільки до нього в Темнійському королівстві за минулі тисячоліття було не менш славетних воїнів та грізних полководців із роду Берсеків.

 Ось тільки було дивно, що майже за три роки свого навчання в монастирі Стихій, Арес жодного разу не згадував про навчання бойовим мистецтвам у його рідному Темнійському королівстві.

 Чи він, не хотів про це говорити? Або ... швидше за все, просто, нічого про це, не знав?

 Мабуть у зв'язку з тим, що сина короля-перевертня відправляли на навчання бойовим мистецтвам до монастиря Стихій, багато чого з того таємного, що відбувалося в його рідному Темнійському королівстві, залишилося і для юного принца таємницею.

 Спостерігаючи тепер своїм професійним поглядом за манерою ведення бою Кербера, наставник Бою згадав те, про що говорив з друзями Ютіас. Вірніше не просто говорив, а ділився з ними інформацією, яка завдяки його Руні Пізнання, виринала у нього в голові з пам'яті Першого Білого Бракона.

 Багато тисячоліття тому на Атлантиду з іншого світу крім Першого Білого Дракона прибули ще якісь невідомі майстри бойових мистецтв. Та й як з'ясувалося, у першій школі бойових мистецтв, яку вони з друзями відшукали кілька років тому, тут у Тангійських горах, було не п'ять учнів – засновників існуючих на континенті шкіл Бойової Досконалості.

 Учнів було десятеро. І куди вони поділися, ніхто не знає.

 Можливо, десь на Атлантиді, чи навіть на їхньому континенті, ці таємничі п'ятеро учнів відкрили свої школи Бойової Досконалості? Школи, які відомі у певних вузьких колах обраних.

 Як багато ще було невідомо. І, скільки, багато ще треба було дізнатися.

 Але поки що, вся увага наставника Бою була звернена на поєдинок, що відбувається, в якому все більше і більше стали набиратися оберти.

 Крутячись із неймовірною швидкістю, що більшості глядачів уже ледве вдавалося встежити за його пересуваннями, Кербер примудрявся з різних, неймовірних положень тіла, завдавати ударів руками та ногами.

 Те, він, підстрибнувши високо вгору, зробивши перекид, спробував під кінець розвороту тулуба в повітрі, накрити ударом п'яти зверху голову Ареса, що ледве встиг ухилитися. Те, ставши з шаленою швидкістю, обертаючись, як дзиґа на одній нозі, другою ногою завдавати удару за ударом. Намагаючись дістати свого молодшого кузена то голову, то тулуб, то стегно. Причому з кожним черговим розворотом сина Опівнічного генерала було незрозуміло, куди полетить наступний удар. А блокувати ці удари, Арес поки що не наважувався. Інтуїція підказувала йому, що його просто знесе разом із виставленим блоком. Адже швидкість і сила цих ударів була такою ... що, б'юча нога Кербера, проносилася зі свистом, піднімаючи потужні, сильні потоки вітру.

 Залишалося лише відступати. Відступати і чекати, коли це шалене обертання з ударами припиниться.

 Було просто неймовірним, як Керберу вдавалося підтримувати такий взятий жахливий темп.

 Та у будь-якої нормальної людини, від такого обертання, вже давно просто закрутилася б голова!

 Чекати, коли його противник втомиться, було безглуздим. Втім, і відступати вже не було куди. Арес і так був уже біля краю майданчика для поєдинків. Далі були глядачі. І судячи з того, що Кербер ще більше збільшив швидкість свого обертання та завдання ударів, він якось примудрився все це помітити.

 Арес і сам не помітив, що за останніми трьома-чотирма завданими його супротивником ударами, він спостерігав, періодично переходячи на внутрішній зір.

 Вітер, що піднімається ударами, гнав перед собою легкий потік енергії. Цей потік енергії Вітру буквально на мить, випереджаючи рух ноги, вказував напрям удару.

 І тепер Арес внутрішнім зором бачив, що черговий, завданий Кербером удар, прямував йому в тулуб.

 Випереджаючи власні думки, юний учень монастиря Стихій, почав своє обертання, на стопі лівої ноги, що стрімко зігнулася. Чиє низько опущене коліно, за своїм обертанням, залишало в землі неглибокий круговий слід. А в цей час стопа повністю випрямленої правої ноги викреслювала на землі коло більшого діаметру.

 Удар Кербера пронісся над Аресом, що несподівано пірнув до землі, чий низький удар, що підсікав, він ніяк тепер не встигав помітити. У наступну секунду його опорну ногу знесло з землі, немов стінапідрібнюючим ударом тарана.

 Коли Кербер, гулко вдарившись при падінні спиною об землю, впав біля Ареса, Опівнічний генерал лише невдоволено примружив очі. Причому невдоволення його було викликане зовсім не завданим його синові болем, а тим, що той припустився такої непробачної помилки. Дозволивши противнику, підловити себе під час такої досить ефективної атаки. Атаки, яка мала збити Ареса з ніг на землю. Але ніяк не навпаки.

 Швидко відкотившись, подалі один від одного, оскільки ні в кого з противників не було бажання зараз розпочинати важку силову боротьбу, Арес з Кербером скочили на ноги.