Розділ 19 Та що це за демон?

Розділ 19 Та що це за демон?

 В черговий раз, окинувши оцінюючим поглядом свій видобуток, Дакх примружив темні очі.

 Рухаючись, один за одним, з одягненими на шиї рабськими нашийниками, через обручку на кожному з яких було просунуто один загальний ланцюг, сімнадцять дітей, злякано озиралися на всі боки.

 І якби не два невдалі постріли, які зробили лучники Гатаю, коли почали обстріл каравану, то видобуток був би, зараз більшим на двох дітей. Але в метушні і хаосі, що почалися, випущені з далекобійних луків стріли, навіть, незважаючи на майстерність стрільців, не могли вже обминути випадково жертви, що невдало вискочили на траєкторію пострілу.

 Це дивне замовлення надійшло саме на рабів певного віку. І дивність цього замовлення полягала в тому, що замовнику були необхідні діти від трьох до чотирнадцяти років. Причому оплата за це замовлення була такою, неймовірно величезною, що за такі гроші необхідно було не менше року, а то й, усіх двох років, нападати на каравани, далекі поселення та невеликі села. І тільки після продажу, всіх захоплених протягом цього часу рабів, ймовірно, зібралася б сума, що дорівнює тієї, яку було обіцяно за виконання цього замовлення.

 Ще однією дивністю цього замовлення було те, що захопити дітей необхідно було, в обмежений період часу, саме на тракті, що проходить через Тангійські гори.

 Хто був замовником, Дакх, само собою, не знав. Та йому й годі було цього знати. Адже він був лише першим помічником капітана Мітреюса. Саме Матреюс завжди приймав замовлення і вів прямі переговори із замовниками. Ну, або з представниками замовників, якщо ті хотіли залишитися інкогніто.

 Вже тішило те, що цим нападом на караван, Мітреюс довірив командувати Дакху. Адже завжди капітан усіма нападами і захопленнями рабів командував сам, особисто. Але цього разу, він, чомусь вирішив довірити командувати нападом на караван своєму першому помічнику.

 Можливо, нарешті, після довгих прохань і вмовлянь з боку Дакха, капітан вирішив таки перевірити, чи гідний його старший офіцер і помічник, командувати власним повітряним кораблем і командою.

 Цей караван вони виявили ще чотири дні тому. Виявили в той момент, коли довгий ряд возів тільки втягувався на тракт, що перетинає Тангійські гори.

 Надійно приховані за хмарами, мисливці за рабами, через ідеально відшліфовані кристали наближення, вставлені в так звану - підзорну трубу, вели спостереження за можливою здобиччю.

 Спочатку у капітана Мітреюса виникли деякі сумніви та протиріччя. І пов'язано це було з тим, що в момент виявлення каравану той технічно ще не знаходився в самих Тангійських горах, і тільки починав туди в'їжджати. Але наявність у каравані близько двох дюжин дітей вирішило долю цього каравану.

 В отриманому замовленні точно було зазначено, що захоплення дітей необхідно було зробити на тракті безпосередньо в Тангійських горах. Де тепер і знаходився виявлений і протягом кількох днів відстежуваний караван.

 Ще на підльоті до Тангійських гір, на раді в капітанській каюті «Нашийника» - флагманського повітряного корабля капітана Мітреюса, було прийнято рішення, летіти над усім трактом, що перетинає Тангійські гори, і робити захоплення всіх дітей відповідного віку, які  траплялися по дорозі. Почати ж треба було з нападу на цей, першим виявлений караван. І зробити це було необхідно доти, доки караван надто близько не підібрався до розташованого в цих горах монастиря Стихій.

 Саме монастир Стихій був як кістка в горлі в цьому, на перший погляд, такому легкому замовленні.

 Ніхто, перебуваючи в здоровому глузді, не ризикнув би зв'язуватися з цією елітною школою Бойової Досконалості. Особливо зв'язуватимуться після наочної демонстрації сили та кари, яка чекала на тих дурнів, які мали намір завдати шкоди мешканцям монастиря Стихій.

 Аж надто впливові та всемогутні покровителі були біля монастиря Стихій.

 Про каральну операцію, яку зробили проти армії горгів, яка наважилася напасти, кілька років тому на монастир Стихій, досі ходили жахливі розповіді.

 Майже десять тисяч горгів було вистежено та знищено в Тангійських горах. Знищені за те, що зробили найбільшу помилку у своїх життях. Посмівши напасти на монастир Стихій.

 Капітан Мітреюс зі своєю командою мисливців на рабів був далеко не дурень, щоб не розуміти, чим для нього все могло закінчитися, надумай він хоч якось нашкодити монастирю Стихій. І навіть незважаючи на те, що всі мисливці за рабами були запеклими головорізами і чудовими бійцями, вкотре нариватися на непотрібні неприємності, ніхто не збирався.

 Тому й слід було провести всі напади на тракті, як мінімум, у дні шляху в обох напрямках від школи Бойової Досконалості.

 До самого монастиря Стихій, який був однією з п'яти кращих шкіл Бойової Досконалості на континенті, у капітана Мітреюса та всіх його офіцерів, була, можна сказати, особиста ворожість і образа. Адже свого часу, кожен із нинішніх офіцерів, мисливців на рабів тільки починаючи свої перші кроки у навчанні бойовим мистецтвам, не зміг вступити до жодної з найкращих шкіл Бойової Досконалості. І, як і багатьом десяткам тисяч таких необдарованих дітей, їм довелося навчатися у звичайних, не надто знаменитих школах, сектах і культах.

 Чого-чого, а таких різних звичайних місць, де навчали бойовим мистецтвам, на Атлантиді була чимала кількість. Тільки от навчали там набагато слабше і не настільки якісно, ​​як у п'яти головних елітних школах Бойової Досконалості. Що було й не дивним, враховуючи рівень майстерності наставників, вчителів та майстрів, які викладали у цих численних школах бойового мистецтва.

 Втім, і самі учні цих численних, не значущих шкіл, могли оволодіти лише тим рівнем знань, на який був здатний їх особистий талант і потенціал. Адже не варто забувати, що більшість із тих, хто навчався в цих численних школах, через свої слабкості не зміг пройти вступний іспит для навчання в одній з елітних шкіл Бойової Досконалості.