Повелитель світів

Розділ 4 Усипальниця Першого Білого Дракона.

Розділ 4 Усипальниця Першого Білого Дракона.

 До турніру залишалося десять днів. І чим менше днів залишалося до початку турніру, тим більше нервували його наймолодші майбутні учасники. Занепокоєння Ареса та його друзів не залишалося непоміченим для їхніх наставників. Але ніхто не збирався займатися ні втіхою, ні заспокоєнням майбутньої бойової еліти Атлантиди. Таке просто не віталося у монастирі Стихій. Кожен учень мав навчитися, сам подолати свої страхи. А впевненість у собі та у своїх силах, до всіх приходила з рівнем підвищення знань та умінь.

 Крім звичайних трьох  тренувань у день, додалося четверте, вечірнє тренування, а точніше - вечірня духовна медитація. Завдяки цій медитації наставники намагалися навчити своїх учнів очистити їхні уми від усіх зайвих думок.

 Духовної медитації групу «Спадкоємець» навчав особисто Великий Майстер Стихій, що було неймовірною честю для наймолодших учнів монастиря Стихій. Ніколи ще в історії монастиря, її головний наставник не займався навчанням учнів першого ступеня навчання. Але так само і ніколи до цього, учні першого ступеня навчання не брали участі в турнірах, які проводяться між школами Бойової Досконалості. Як то кажуть - все буває вперше.

  У всьому монастирі Стихій не було нікого краще Великого Майстра Стихій, хто зміг би навчити духовної медитації, адже йому самому доводилося постійно вдаватися до духовної медитації, для здобуття власної духовної рівноваги і спокою, щоб утихомирити руйнівну силу і міць, що рвалися назовні.

 Як же не любив ці заняття духовною медитацією Акхали. Йому й так уже майже рік доводилося сидіти, причаївшись у своїй новій посудині, без жодних рухів, щоб ніяк не видати себе. Якої ж праці та зусиль йому тільки це коштувало! Скільки разів він хотів взяти контроль над тілом Ареса, і показати всім, те що він міг! Але це могло його відразу ж видати.

 На відміну від своєї судини, Акхали навчався всьому набагато швидше, адже всі знання та вміння у нього відкладалися у свідомості. Аресу ж доводилося тренувати не тільки силу та витривалість свідомості та духу, а ще й тіла. Звичайно, для свого віку і часу, витраченого на навчання, син короля-перевертня навчився багато чому. Але все це, не йшло ні в яке порівняння з можливостями тисячолітньої сутності, що сиділа десь глибоко всередині нього.

 Акхали чудово розумів, що треба було терпляче чекати, коли тіло Ареса підросте і досить зміцніє фізично і духовно, щоб він, нарешті зміг його повністю взяти під свій контроль. Разом зі своєю судиною, загарбник збирався осягнути всі знання та вміння, яким того навчали у монастирі Стихій. У жодному випадку не можна було припускатися помилок. А це ставало все важчим і важчим, тому що давно позбавлений всіх почуттів, властивих будь-якій живій і розумній істоті, Акхали, сам того не бажаючи, починав відчувати все, що відчував його посудина. Радість, смуток, біль, страх, агресія – все було нове і не піддавалося його контролю. До всіх почуттів доводилося заново звикати і вчитися їх контролювати.

 Завдяки вечірнім медитаціям Арес не тільки набував духовної рівноваги, а й сам того не відаючи, позбавляв над собою влади загарбника з іншого світу, що проник у нього. Неймовірно посилений у сина короля-перевертня контроль під час медитацій над власним розумом, буквально замикав Акхали кудись у далекі куточки свідомості, де той опинявся замкненим, немов у в'язниці.

 Немов два в'язні – Акхали та вовк, сиділи у своїх клітинах, надійно замкнені замками розуму їхньої судини. Але те, що сутність вовка була замкнена, це одне. Адже для вовка ще не настав час виходити назовні, тому що Арес був ще занадто юний для трансформації перевертнів. А ось Акхали таке ув'язнення починало не просто злити, а дуже сильно дратувати.

 Як же він ненавидів ці почуття, що повернулися до нього! Наскільки ж раніше йому було простіше без усіх цих почуттів та емоцій! Хоча, тепер він по-справжньому починав відчувати себе живим. І, коли він нарешті, повністю заволодіє тілом своєї судини, відчуття того, що він живий, буде не лише на рівні свідомості, а й на фізичному рівні. Тільки ось починали з'являтися занепокоєння ще одним сусідом по камері – вовком. Але з цим диким звіром, Акхали якось впорається, адже поки що в цій дикій сутності не було видно жодних ознак великої духовної сили.

 Тиждень занять медитацією, як і розраховували наставники, приніс свої позитивні результати. Юні учні змогли приборкати свої страхи і переживання, викинувши зі своїх розумів все зайве і непотрібне, що заважало їх спокою і зосередженості.

 За три дні до турніру було оголошено, що цього дня не буде жодних тренувань. Відпочинок і лише відпочинок протягом цілого дня чекав на всіх учнів монастиря Стихій. Усі мали відпочити душею, тілом і розумом, особливо наймолодша група учнів, яким останні місяці довелося тренуватися майже нарівні з учнями старших ступенів навчання.

 Так уже повелося, що після того, як групі «Спадкоємець» було повідомлено про те, хто братиме участь у турнірі, учні почали триматися якось осторонь п'ятірки кандидатів. Втім, ще й до цього оголошення, Арес, Пікролій, Зевіус, Магніус і Бівальф, вже й так, якось самі по собі трималися осторонь інших. Можливо, їх разом звела сама доля, а може, це був просто збіг, чи спадкоємців найвпливовіших правителів Атлантиди, несвідомо тягло до рівних собі…

 День повної бездіяльності та відпочинку, застав Ареса зненацька, втім, як і всіх інших учнів його групи. Для всіх же старших груп, уже знайомих з правилами, заведеними в монастирі Стихій, цей день відпочинку не був несподіванкою, і всі вони знали, чим зайнятися, а точніше, як відпочити.

 Разом із друзями, Арес розташувався наберезі озера і надавався своїм мріям, споглядаючи розкинуті навколо гори. За минулий рік вони вперше змогли собі дозволити, отак спокійно посидіти на м'якому, майже білому пісочку, із засунутими в озеро ногами.

 Поєднання теплого, нагрітого сонцем піску і прохолодної води гірського озера, було просто неймовірним та дарувало таку насолоду, що здавалося, так можна було просидіти цілу вічність. Тільки вчора їхня группа, мокра від поту, не шкодуючи сил проводила тут тренування. Ні для кого з учнів, що тренувалися тут, це місце не було ні прекрасним, ні чарівним, ні даруючим якусь радість. Єдиними асоціаціями з цим місцем були - біль, страждання, втома та нерозуміння того, коли ж ці муки закінчаться. І ось на сьогоднішній день все закінчилося. Тепер настав час глянути на це місце іншими очима. І до чого ж тут виявилося чудово! Чому вони раніше не помічали всієї цієї краси?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше