Повелителька темряви

Розділ 7 "Неочікувана правда"

- Хто б міг подумати, що я можу мати якусь силу, - сказала сама до себе Арія. Вона  була така збентежена новою інформацією. Дівчина сиділа в себе в кімнаті і не могла прийти до тями від нових подій в її житті. – «Виходить, що мої батьки приховували від мене, що вони належать до нічного світу, і що я дитя ночі.» - думала вона.

- Бідолашна дівчина має проходити через це все зовсім сама. Ніхто не може їй розповісти як все було насправді, чому батьки приховували це. Лідія всього розповідати чомусь не хоче, дядько напевно, теж не скаже. Залишаєть той не знайомець, Адам. Арії потрібно якось його розшукати. Здається він зможе дати відповідь на декілька питань і стане вже хоч трохі зрозуміло, що відбувається.

Недовго думаючи, дівчина вирішила піти пройтися місцем, раптом їй пощастить і вона наткнеться на того симпатичного незнайомця.

Вона довго гуляла знайомими вулицями. Поринала в спогади безтурботного дитинства. Сьогодні була так тихо, нікого підозрілого на вулицях не було. Хоча вже вечоріло і саме в цей час прокидаються жителі ночі.

В цьому місті Арія прожила багато  щасливих років і навіть не підозрювала, що її майбутнє буде таким жахливим. Іноді вона почувається такою самотньою. Адже в неї немає ні друзів, ні хлопця. Їй нема  з ким поговорити про щось типове, наприклад, що одягнути на вечірку, яка зачіска в тренді, чи  поплікувати з дівчатими про хлопців. І навіть нема такої людині, кому можна розповісти все, що в неї на душі,щоб хоч трохи стало краще. Звісно, був Кріс. І вона з ним сама порвала. Але враховуючи останні події в її житті, їй надто небезпечно мати стосунки, чи близьких друзів. З Лідією вони не настільки близькі, щоб вона могла поділитися своїми переживаннями. З дядьком Джоном теж. Арія залишилася зовсім одна на перетені різних світів.

Блукавши містом, Арія сама того не розуміючи, прийшла в один з парків, куди вони ходили з сім’єю гуляти. Вона сіла на лавочку, щоб трохи перепочити.

- Привіт, - обізвався чийсь знайомий голось до дівчини

- Арія обернулась і побачила його.

- Привіт, я так хотіла з тобою зустрітись, - бадьоро сказала вона.

- Ммм, як цікаво і чому? – посміхнувсь хлопець, - напевно хочеш, щоб я розповів тобі все, що знаю, так?

- Так, ти правий. Я впевнена, що ти не просто так з’явився в моєму житті.

- Хм, яка ти розумна дівчинка. Але з чого ти взяла, що можеш мені довіряти і взагалі може прийшов, щоб вбити тебе, - він уважно спостерігав за її реакцією, і підозріло посміхався.

- Не знаю чому, але внутрішній голос говорить мені, що я можу тобі довіритись, - впевнено відповіла вона.

-  Хлопець сів поряд з нею. Він пильним поглядом дивися на дівчину. Вивчав її, слідкував за кожним жестом.

-  Припустимо, що я маю відповіді на деякі твої питання, - зробив довгу паузу, - але чому я маю тобі допомагати? Навіщо це мені, Арія?

-  Я не знаю навіщо це тобі, але я думаю, що ти не просто так появився в моєму житті. Давай вже ближче до діла, ти допоможеш мені, чи як?

-  Можливо. Ти права, я тобі не ворог і я ще зіграю певну роль в твоєму житті. Але нам би піти в інше місце, де нас ніхто не побачить і не почує.

-  І куди ж? – трохи насторожливо запитала вона. Дівчина відчувала, що може йому довіряти, але останнім часом всі близькі люди її розчаровували і вона розуміла, що потрібно бути обережнішою.

-  Хлопець встав, і пішов до дороги:

-  Ти йдеш?

-  Арія пішла за ним. Вони сіли в його машину і поїхали в невідомому для дівчини напрямку. В дорозі вони не промовили ні слова.  Арія була трохи схвильована. Адже можли саме зараз вона дізнається багато чого нового і вона не була впевнена, що точно готова почути все.

Тишу в машині обірвав чоловічий голос.

-  Ми на місці.

-  Попереду був дерев’яний красивий, затишний будиночок. Хлопець вийшов з машини і як джентльмен відчинив дверцята дівчині.

-  Ти тут живеш ? – з цікавістю запитала вона.

-  Іноді я приїжджаю сюди, коли хочу побути на самоті і щоб ніхто мене не знайшов. Не хвилюйся ти  тут в безпеці, - дружелюбно відповів він і вони направилися в дім.

-  Тож що ти хочеш дізнатись? – запитав Адам.

-  Все, що тобі відомо про мене, - схвильована відповіла вона.

-  Я думаю, трохи доцільніше буде, якщо я спочатку розкажу тобі хто я. Впевнений, що це питання тебе теж турбує.

-  Арія нічого не відповіла, а просто кивнула головую.

- Мене звати Адам Вайтгед. Я походжу з древньої сім’ї відьмаків. Моя родина одна з тих, яка може контролювати процес старіння.

-  Ти вампір? – з жахом перебила його дівчина.

-  Хлопець усміхнувсь і продовжив:

-  Ні, Арія. Я не вампір, а могутній відьмак. Моя родина входить в раду, яка керую нічним світом. В кожного виду є свій правитель, і він входить до «єдиного конгломерату» нічних жителів, які повинні слідкувати за порядком і всіма способами оберігати таємницю нашого існування. Цей союз триває вже більше тисячі років, але він завжди знаходиться на межі розпода, адже кожен вид хоче привити всім нічним  світом самостійно. Те що існує «єдиний конгломерат», на жаль, не означає, що всі види живуть в мирі. Є такий собі Хантер Рівера, думаю, ти вже щось чула про нього. Його ненавидять і бояться. Так як він дитя народжене від темної магії, його не можливо вбити. Або ще просто не знайшли такої зброї. Він стоїть на чолі конгломерату. Але проти нього створино багато союзів, щоб вбити його і зайняти його місце.

-  Так я трохи чула за нього, мені розповідала Лідія. Що він хоч з роду вампірив які мають можливість продовжувати свій рід, але на ньому лежить прокляття і за все своєї вічне життя він може мати лише одну дитину. І також знаю, що деякі жителі ночі вірили в те, що це диття прнесе всім їм погибель. І тому ту дитину вбили.

-  Так, багато хто вважає цю дитину мертвою. А про Фреду ти чула?

-  Вона монстер, вбила свого чоловіка і шість немовлят, -  з жахом сказала Арія.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше