Розділ 11 "З надією в серці"

Здається, жінка без вагань повірила в слова юної відьми, а от чоловік, звісно, здивувався, але з холодним розумом віднісся до почутого. Гнів його дружини перетворився на милість. Адже вона дуже хотіла, щоб дівчинка говорила правду. Подружжя разом сіло на диван. Чоловік жестом своєї руко запропунав і відьми присісти в кресло, що стояло навпроти.

Арія стояла велично, гордо, з високо піднятою головою. В її погляді читалась нотка зверхності, призріння. Вона прийняла пропозицію і розмістилась на креслі. Незнайомка  зовсім не подобалась їй і в серці Арії, затаїлось бажання помсти. Солодкої, кривавої.

Як виявилось пережити ритуал «прийняття магії темряви» не означало, що ти повністю підкорив магію. Чомусь цей момент Адам вирішив пропустити. Потрібно кожен день боротись з своєю темною стороною, щоб не стати монстром. Арія змінюється. Вона стала більш впевненою, гордою, мужнішою, витривалою. Тьма починає підкрадатись все ближче.

Недовгу тишу перервав чоловік:

- Те, що ти сказала, лише пусті слова. Чи можеш доказати? – насторожливо промовиви він. В його хижому погляді читалась не довіра, та маленька крапля надії.

Момент з доказами Арія чомусь не прорахувала. Бо й справді їй нічим довести свою правоту. Лише слова.

- Я так розумію, що ти не знаєш хто ми, якщо вигадала таку історію. – Суворо продовжив чоловік. – Мене звуть Хантер Рівера, а це моя дружина Андреа. Налякати чи вселити в нас жах тобі невдалося.

Сказати, що Арія була в шоці, це нічого не сказати. Її серце прискорило свій ритм, було таке відчуття, наче воно зараз вистрибне з грудей. Подих перехопило, немов легені відмовились дихати. В одну секунду вона була схвильована і нажахана. І напевно, від почутого відібрало мову. Дівчина  сиділа ніби паралізована. В думках панував хаос. Що казати? Що робити? Не про таку зустріч Арія мріяла з батьками. Спочатку мати її ледве не вбила, а після сказаного, тепер і батько мав намір вкоротити їй язика і кинути її на розтерзання голодним вовкам. Оце так вляпалась.  

- Ну що? Тобі нічого сказати? –  сердито подивився на неї батько, ніби в самісіньку душу заглянув.

- Я.. Я.. – не могла навіть двох слів зв’язати. На очах вже виднілись сльози. Велий комок підібрався до самого горла. Нарешті вдихнувши на повні груди, ледве вицідила з себе – я кажу правду, але ви праві, доказів немаю. – Вона віришила розповісти все, що знала. Бо поверти від батьківських рук їй зовсім не хотілось.

Арія розповіла про своє дитинство, про прийомних батьків, про їх смерть. Потім як вона намагалась впоратись з цією втратою і що почала розслідувати їх смерть. Як вона дізналась про існування нічного світу, як вперше проявилась її сила і все те, що розповів їй Адам. місіс Рівера, здається, з першого слова повірила донці. Бо всі ці двадцять років, глибоко в серці, вона плекала надію, що її дитина жива, хоча і відчула тоді останній подих немовляти.

Андреа сиділа заплакана поряд з своїм чоловіком і відчувала всім серцем, що навпроти неї сидить її вже доросла крихітка, яка що ночі приходила до неї у ві сні. Жінка відчула водночас і радість і смуток. Вона б хотіла бачити як росте її дитя. Перші кроки, перші слова, дитячий сміх, вперше забите коліно , після катання на велосипеді, перша казка на ніч і дуже багато чого Андреа не змогла побачити. Її льодяне серце відтануло. Але бажання помсти все ще горіло в ній. Бо кожен, хто причетний до вбивства її невинної крихітки, мав понести найстрашнішу кару.

Хантер же дивився тверезо на всю ситуацію. Звісно, він би хотів, щоб слова Арії були правдою. Але досвід минулих літ показував, що вірити в слова без доказів все рівно, що дати вбивці ножа і вірити, що тебе не вдарять в спину. Тому він пильно вслухався в кожне слово. Хантер не міг повірити, що його мати могла б тримати в таємниці, що його дочка  жива. Хоч стара відьма славилась своєю корисністю і жорстокість, але з своєю сім’єю вона була милосердна, любляча. Її вчинок можна виправдати. Бо таємниця залишається таємницею, поки її знає хтось один. Якби Арія залишилася з своїми батьками, то дитинства б в неї не було. Важко насолоджуватися безтурботним дитячим життям, коли частина нічного світу намагається тебе вбити.

- Я тобі вірю, - розчулено сказала місіс Хантер.

- Єдиний, хто може пролити світло на правду, це Фреда. – тримаючи себе в руках, повідомив чоловік. – Тому не потрібно робити поспішних висновків, люба!

Так, Хантер теж хотів би вірити в слова цієї дівчини. Чорне хвилясте волосся, мініатюрний носик, червоні, як рубін губи від матері, карі, бездонні батькові  очі. Справді, схожа. І серце б ладне вже повірити, та холодний розсудливий розум вимагає доказів. Бо не так просто впустити в своє життя когось після стількох років віри в те, що твоє дитя мертве. На жаль, в пік щастя можна відчути гіркий присмак розчарування.

Арія сиділа навпроти батьків і не могла зрозуміти своїх бажань. От наче б зараз вона кинулась до них в обійми, але щось зупиняло її. Якесь дивне відчуття. Напевно, успадкована від батька, недовіра. Бо дійсно, це лише слова. Арія повірила словам Адама, але і той немав доказів. Єдиним доказом може бути лише тест ДНК. Бо довіритись словам підступної Фреди – безрозсудливо.