Глава 4

                                                                               Розділ 1

25 серпня 1260р. 23:32
Невідомі землі
   Летардіан, Сер Рейн та Торувіель вже кілька днів після виходу з тунелів виживали серед неймовірних морозів та снігової бурі. 
- Треба було залишатись на півдні,- сказав Сер Рейн.
- Мушу погодитись,- підтримала Торувіель.
   Летардіан стримував свої емоції, але друзі бачили, що він не задоволений.
- Ти ж не думав, що на крайній півночі буде тепло?- мовила ельфійка до нольдора.
- Я очікував знайти щось більше, ніж снігову пустелю. Століттями ходять легенди, що тут живуть дракони, що тут небачені багатства, роками з'являються люди, які кажуть, що були тут та бачили все на власні очі. От я і подумав, що, можливо, хоч частина правди в цьому є. Жаль, що тисячі людей вірять в таку маячню.
- І не тільки людей.
   Вони йшли ще кілька хвилин, сніг бив їм в обличчя, тіла замерзли. Тоді Рейн просто впав на сніг.
- Ей,- Летардіан підійшов до Рейна,- вставай! Нам можна помирати. Точно не тут.
- Я більше не можу,- втомлено сказав лицар,- Йдіть без мене. Я трохи відпочину та дожену вас.
- Не можна його залишати,- сказав Летардіан, дивлячись на ельфійку.
   Торувіель нічого не сказала. Вони лягли один коло одного, щоб ділитись теплом своїх тіл.
   Першим проснувся Рейн. Спочатку він сильніше заплющив очі, а тоді відчув, що лежить на траві. Розплющивши очі, лицар оглянувся навколо та побачив, що лежить серед квітів та плодоносних дерев.
- Ох, чорт,- збентежено промовив лицар.
   Через кілька хвилин прокинулись Летардіан та Торувіель, які швидко встали на ноги, коли побачили, де опинились.
- Це дуже дивно,- сказав Летардіан.
- Це неймовірно.
   Увагу Торувіель привернуло високе місто, яке було збудоване на пагорбі. 
- Це пшениця?- спитав Рейн.
- Так.
   Вони пішли в напрямку високого міста. Хоч здавалось, що йти туди не так і довго, але прийшли вони лише через кілька годин. Вони побачили цвітучі квіти, які росли майже на кожному кроці, легко вдягнених та усміхнених людей, красивих воїнів, які ходили вулицями міста, щасливих дітей, які грались на вулицях, місто, в якому люди не зазнали притіснень, расизму, голоду та воєн.
- Вам чимось допомогти?- спитав щасливий чоловік, що підійшов до них.
- Так, ми шукаємо дівчину. Красива, біловолоса, з дорогоцінним каменем на шиї,- сказав Летардіан.
- Ні, не бачив такої,- сказав чоловік та пішов дальше.
- Мені ж одному не дає спокою їхня ніби вдавана радість?- занепокоєно спитав Рейн.
- Можливо, це через те, що ти звик до смертей, голоду та розпачу,- Торувіель захоплено розглядала яскраве місто.
- Можливо,- Рейн підійшов до Летардіана,- Вона сказала тобі, що звідси, бо сумніваюсь, що за горами є ще одне таке місце. Як ми збираємось її шукати?
- Думаю, що нам варто піти в замок.
- Чому?
- Вона мала дороге вбрання та дорогоцінні речі, а значить, вона не проста місцева жителька. 
- Ти хочеш сказати, що вона місцева дворянка?
- Це лише здогадка.
- Треба перевірити,- сказала ельфійка.
   Вони вирушили до палацу, який виглядав великим, розкішним, прекрасним та високим настільки, що його було видно за кілька кілометрів.
- Мушу сказати, що я ніколи ще такого не бачив,- сказав Рейн.
- Навіть Елакрай не зрівняється,- погодився Летардіан.
- Потім будете милуватись місцевими видами, а зараз в нас мало часу.
   Вони підійшли до великих та розкішних дверей. Летардіан був впенений, що їх не пропустять, але, несподівано для нього, сторожа відчинила двері та без запитань їх пропустили всередину.
- Я здивована, що ви прийшли сюди,- сказала неймовірна красива, струнка, біловолоса дівчина, сидячи на дорогому троні, на шиї якої висів камінь, який яскраво сяяв.
- Ц-це ку-куаліс,- ледве вимови Сер Рейн, вказуючи на дорогоцінний камінь дівчини.
- Чому ви сюди прийшли?
- Ми прийшли для того, щоб просити допомогти нам знайти нашого друга,- сказав нольдор.
- Так і думала. Ви шукаєте Ніка Блека - винуватця вибуху в Равенстерні. 
- Формально, він не винен, адже вибух спричинив Сах. Ти сама це бачила.
- Так, я була там і бачила те, що сталось. Якби Нік Блек не замахнувся на чародія, то сотні людей були б живі. Крім того, Блек, вже мертвий.
- Я так не думаю.
- Невже?
- Ви могутня чародійка,- після кількох секунд паузи сказав Рейн,- якщо змогли втримати це місто в такому прекрасному стані. Я впевнений, що ви могли б застосувати магію та спробувати знайти його.
- Боюсь, я нічим не можу вам допомогти.

                                                                                 Розділ 2
26 серпня 1260р. 12:43
Явіксхольм, Королівство Фірдсвейн
   Фірентіс та Нік Блек зійшли з корабля.
- Ніколи ще не був в Пендорі,- трохи розчаровано сказав Фірентіс,- Я його трохи інакше уявляв.
- Тобі варто бути обережнішим.
- Маєш який план по пошуку тієї штуки, яку ти шукаєш?
- Так, я колись мав такий. Кілька років тому я сховав його в Равенстерні, тому він має бути десь там.
- Звідси до Равенстерну, напевно, далеченько.
- Тому краще вирушити одразу. 

26 серпня 1260р. 12:44
Невідомі землі
   Сер Рейн, розуміючи, що йому нічого робити в палаці, вирішив прогулятись по місту. В місті було доволі тепло, хоча лицар бачив, що в горах, які за кілька кілометрів від міста, вирує шалена буря. 
"Магія куалісу."- подумав Рейн.
   На своєму шляху він зустрічав десятки людей, які ходили з занадто широкими усмішками. Вони не викликали страху. Скоріше, дискомфорт, оскільки лицар відчував, що вони не справжні. Повернувши на одну з майже безлюдних вулиць та пройшовши кілька десятків метрів, Рейн побачив як солдати жорстоко б'ють 16-річну дитину. Лицар швидко зрозумів, що вони хочуть її згвалтувати. 
- Що тут відбувається?- спитав Рейн та відчув дивний страх, коли побачив, що солдати дуже широко усміхаються.
   Лицар вирішив не чекати, тому витягнув меча та напав на солдатів. Лицар спробував вдарити одного з солдатів, але противник вчасно витягнув свою зброю, тому зміг відбити удар та провести контратаку. від якої Рейн встиг ухилитись. Рейн ухилився від чергового удару солдата. зробив пірует та сильно вдарити противника мечем в обличчя. Другий солдат міцно вхопив лицаря за плече та розвернув до себе, але Рейн сильно вдарив його ногою. Перший солдат спробував вдарити Рейн з-за спини, проте лицар зміг відбити удар та відрубати противнику голову. Другий солдат напав на лицаря неочікувано. Лицар, хоч і зміг відбити удар, але впав на землю. Противник продовжив наносити швидкі удари. Після чергового удару меч Рейна зламався і лицар зрозумів, що наступний удар може бути смертельним. Противник замахнувся, але Рейн швидко підхопився на ноги, витягнув ножа та ввіткнув його в око ворога.
   Лицар підійшов до дитини та допоміг їй піднятись. З жахом на очах, Рейн побачив, що дитина продовжує усміхатись. Лицар відійшов на кілька метрів. Дитина піднялась на ноги та втекла, а Рейн підійшов до одного з мертвих тіл та забрав меч.
- Мені більше знадобиться,- сказав Рейн.
   Лицар вловив дивний звук, що лунав здалеку та через хвилину зрозумів, що це звук бою. 
"Що тут, чорт забирай, відбувається?"- подумав Рейн. 
   Тим часом в палаці говорили Летардіан, Торувіель та дівчина.
- Я ще раз кажу, що нічим не можу вам допомогти,- сказала дівчина,- Навіть якщо він ще живий, я не стану вам допомогати. 
- Чому?- спитала ельфійка.
- Через нього загинули сотні людей. Я ніколи не допомагатиму вбивці. 
   Дівчина встала з розкішного трону та підійшла до Летардіана.
- Якщо в вас немає інших питань, прошу покинути місто.
- Я...- не встиг завершити Летардіан, бо дівчина стало погано. Вона відійшла на кілька кроків та впала на підлогу.
- Що сталось?
- Я не знаю.
   Несподівано в палац ввірвались озброєні люди. Охоронці напали на нападників. Торувіель та Летардіан взяли луки та почали вбивати противників.
- Їх занадто багато.- сказала дівчина.
   Нольдори стріляли швидко та влучно, через що померло багато противників, але ворогів було занадто багато, тому ельфи перейшли до близького бою. Летардіан та Торувіель бились набагато краще за своїх ворогів, оскільки ельфи по-природі набагато швидші та витриваліші. 
- Треба відступати!- крикнула ельфійка.
- В нас немає шляху для відступу,- відповів ельф.
   Торувіель відволіклась на Летардіана, тому один з нападників збив її з ніг. Вона впізнала божевільного чоловіка з печери, який розмовляв з трупами своїх друзів. Старий взяв в руки ножа та приготувався до удару, але кров бризнула на ельфійку і голова чоловіка впала на підлогу.
- Я пам'ятаю, що мені говорили, що ельфи найшвидші,- сказав Рейн, піднімаючи Торувіель,- а тут тебе переміг псих.
- Більше ні слова,- сказала Торувіель та побачила, що разом з Рейном прийшло і підкріплення їхніх союзників. Ельфійка підійшла до дівчини,- Їй потрібна допомога.
- Я бачив сили противника. Я не знаю, хто це, але їх занадто багато. Її треба забирати звідси.
   Доки Летардіан та Рейн стримували натису ворогів, Торувіель підняла дівчину та понесла її з палацу. Був важкий бій, але вони змогли втекти з палацу.