4

Вихідні пройшли спокійно, цілий день пробувала дома, тільки встигла сходити в і купити продукти на цілий тиждень. 
Сьогодні ранок видався холодним, хоть вже й середина березня, але було доволі холодно. Тому зібравшись я пішла до машини і поїхала на роботу.
Прийшовши до відділку, всі бігали як не нормальні, збивали один одного.
- Дімо, що сталося? Чого всі бігають? - підійшовши до друга, запитала.
- Юля, ти що незнаєш, в нас новий керівник.- шукаючи якійсь документи, відповів Діма.
Тут хтось забіг і почав кричати, що йдуть. Всі построїлися в шеренгу, хм як на першому курсі.
- Доброго ранку всім! - привітався наш шеф Юрій Анатолійович. - Знайомтеся це ваш новий керівник Матвійчук Артур Сергійович.
- Доброго ранку! Мене звуть Артур Сергійович, на майбутні 6 місяців, я ваш керівник. - заговорив Артур.
Всі привіталися. Те що я була в шоці, це нічого не сказати, я не могла сказати слова, просто дивилася. Арт пройшовся по всім поглядом, коли побачив мене зупинився, згадав напевно вчорашню зустріч.
Всі розійшлися по своїм місцям. Дівчата, які стажувалися в нас у відділку і ті що працювали, відразу почали обговорювати нового директора.
- Дівчата, який він гарний, я чула, що не одружений, дітей немає. Закінчив Київський університет і залишився там працювати, а сам звідси. Такий молодий, а вже чого добився. - заговорила Таня.
- Скільки йому років? - запитала Ання, як я люблю називати її і її подругу - "золотошукачи".
- 29 - заговорила я.
Всі подивилися на мене німим питанням, але відразу повернули голову в сторону кабінету, звідки вийшов Артур Сергійович.
Він підійшов до мене.
- Юлія Володимирівна ви мене вибачте за вчорашнє, що я так відразу втік, були справи.- заговорив і дивився на мене дивним поглядом, якого я не могла розібрати, він дуже сильно змінився.
- Нічого страшного, я відіпрала пляму. - трохи налякано відповіла я. Всі дивилися на нас шоковано. Артур ще пів хвилини дивився на мене, а потім пішов назад до кабінету.
- То вот хто на тебе вилив віскі вчора. - якось странно посміхаючись відповів Діма. - До речі це той самий друг, якого ми вчора зустріли, давно його не бачили.
- Звідки ви знайомі? - шоковано запитала я.
- Ми з Алексом і Артуром вчилися в одні школі ще, а потім разом навчалися в університеті, тільки Алекс на іншій спеціальності. Ми колись дуже сильно дружили всі, а потім Арт залишився в Києві, а ми повернулися, до Житомира.
- Ти незнаєш чому він повернувся? - хотілося дізнатися хоть якусь причину.
- Незнаю чи ти знала таку Остапчук Катю. - сказав Діма і подивився на мене. Я не могла нічого сказати, до горла підступив ком, тільки помахала головою, що так. Тоді він продовжив, - Артур і Катя були найкращими друзями ще з дитинства, їхні батьки дружили. Коли дівчині виповнилося 19 вона їхала на святкування до клубу "Дамір", якщо пам'ятаєш такий, але десь з'явилася машина і збила її на великій швидкості, Катя загинула на місці. Це була велика трагедія для сім'ї Остапчуків. Є чутки, що аварія була підлаштована кимось. Тому Артур вернувся, щоб розібратися, що тоді сталося, вона для нього як сестра була. Не може відпустити ту подію, сильно вона його заділа, хоче знайти винних.- закінчив Діма.
- А кого тоді заарештували? - ледве запитала я, стримуючи сльози.
- Нікого, водій втік, машина крадена. Остапчук старший все місто підняв на ноги, щоб знайти того водія, але ніхто його не знайшов. Напевно тільки Катя змогла б його впізнати, але її вже не повернеш.- сумно відповів друг.
- А ти був знайомий з Катею?
- Один раз зустрічався на дні народженні в Арта. Красива була дівчина, такі цікаві очі, які завжди світилися. - ніби щось згадуючи, відповів Діма.