Поворот долі

1 частина

Поворот долі 1 частина

Дівчина лежала на холодній постілі, ніч була темною, але вона бачила очі того хто стояв біля неї. Вона прошептала:

-Будь ласка, непотрібно!!

-Потрібно!- зле прошипів у відповідь чоловік.

-Ні-ні!!!

Жінка прокинулася в холодному поті й тихо заговорила:

-Знову та проклята ніч.

Вона піднялася з ліжка і пішла будити свого сина.

-Моє золоте вже час вставати, а то запізнися до школи,- прощебетала ці слова, легенько торкаючись до дитини рукою.

Це був хлопчина років з дев'яти із чіткими обрисами обличчя, зеленими очима і світлим волоссям, невеличкий на зріст.

-Ще п'ять хвилин мамо!

-Ні! ніяких п'ять хвилин, вставай!

-Добре.

Антон (так звали дитину) підвівся і пішов у ванну кімнату, приводити себе в порядок.

Олена (так звали жінку) спустилася на перший поверх і почала готувати сніданок синові.

-Мамо! Я готовий.

-Добре, іди їсти.

-Матусю у скільки ти сьогодні мене забереш.

-Близько третьої години дня.

-Добре, тоді я встигну подарувати подарунок.

- Це той, що ти робив всі вихідні?

- Так, - гордо відповів хлопчина.

-А для кого!Якщо не секрет,- очі жінки заблищали вогником цікавості.

-Для однокласниці, у неї був день народження.

-Їй обов'язково сподобається подарунок.

-Обов'язково!Я ж така старався.

З цими словами він встав зі столу, відніс тарілку у мийку і пішов брати портфель.

Олена відвезла сина до школи, а сама поїхала до офісу.Вона була директором великої фірми, яка займалася ресторанним бізнесом і сьогодні повинна відбутися зустріч із новими клієнтами, які були дуже вигідними.

Жінка була досить знервована, оскільки вже запізнювалася на зустріч.

Якщо подивитися, то на її ще молодому обличчі можна побачити невелику зморшку, а все від постійних нервів і занадто багато роботи.Сама вона була невеликою на зріст(всього 150-см), довге волосся, по пояс, каштанового кольору, каро-зелені очі.

Приїхавши до дев'ятиповерхової будівлі, вона попрямувала всередину на останній поверх і зайшла до невеликої зали, де на неї чекали.

Перед нею сиділи чотири особи: перший не високий, рудий, років з сорок, інший трішки молодший теж рудий, третім був гендиректором цієї компанії, йому трішки більше ніж п'ятдесят років, поруч з ним сидів молодий хлопець, на вигляд він був однолітком Олени (близько двадцяти восьми років), в його темно-синіх очах можна було потонути, а широкі плечі були як стіна міцними, коли він піднявся, щоб привітатися, то виявилося, що цей красень майже на дві голови вищий за жінку.

-Сподіваюся я не сильно запізнилася,- увійшовши до зали запитала Олена.

-Ні, Олено Олександрівно,- відповів гендиректор.

-Ви запізнилися лише на десять хвилин,- відповів з усмішкою старший рудий.

-Добре,- усміхнувшись додала жінка.

-Якщо ви не проти давайте одразу перейдемо до справи,- вліз в розмову широкоплечий красень.

-Я не проти, але могла б я дізнатися ваше ім'я.

-Денис Скот до ваших послуг.

-Так ви спадкоємець цієї компанії?- здивовано запитала і відразу відповіла,- вибачте не хотіла так різко.

-Вибачення прийняті.

Після цього вони почали працювати, а завершили о пів на третю.

-Не хочете випити зі мною вина, - почула Олена у себе за спиною.Повернувшись побачила Дениса.

-Я б не відмовила, але мені потрібно спішити!

-Я щодо за негайні справи у мадмуазель! - запитав він і в очах промайнула злість, напевно не звик до того, що йому відмовляють.

-Мені потрібно забрати сина зі школи, - наспіх відповіла дівчина.

-У вас є син!!!- здивовано повернув голову чоловік, в її бік.

-Так, вибачте, мені вже час, - вона розвернулася і пішла до автомобіля.

Чоловік залишився по залу і дивився на неї здивованими очима.В думках промайнуло"цікаво, потрібно буде ще з нею поговорити'', і теж пішов до авто.

Під'їхавши до школи Олена пішла у напрямку будівлі й почула за своєю спиною крик.

-Мамо, я тут!- вона відразу впізнала рідний голос і повернулася, до неї вже біг радісний хлопчина.

-Мамо, я тебе зачекався, - надула щічки й вдала ніби образилася.

-Ну годі вже балуватися, я теж рада бачити тебе,- вага поцілувала його у маківку,- годі ображатися, куплю тобі щось смачненького.

-Добре, але ти проведеш весь вечір зі мною і ніякої роботи, - він дуже не любив коли мамуся працювала дуже багато.

-Добре, пішли до машини.

Вже по дорозі жінка помітила, що її скарб хоче щось запитати, але не може.

-Моє щастя ти щось хочеш запитати,- вона повернула до нього голову і ніжно посміхнулася.

-Так, - тихо ніби чогось боячись відповів їй.

-Так говори, не бійся.

-Сьогодні я подарував подарунок дівчині, вона зраділа і подякувала, а потім запитала, що дарує мені мій батько, бо її подарував великого ведмедя.Ти можеш розповісти, де мій батько і хто він,- хлопчик протарабанив ці слова, швидко ніби хвилювався перед важливою зустріччю.

-Їй хлопчику твій тато помер, для мене - заговорила вона після невеликої паузи.

-Так знайди нам нового,- із запалом відповів Антон.

-Це не так просто і навіщо він нам?

-Він буде допомагати й тоді ти будеш менше втомлюватися, а ще в будинку потрібен бути чоловік, так говорить наша вчителька.

-По-перше, в мене є ти, щоб захистити й більшого не потрібно.

-Но мамусю!- ображено відповів він.

-Так закриємо цю тему, так тобі які пончики купувати.

-Шоколадні з радістю в очах заговорив Антон, коли вони під'їхали до магазину.

Пізно ввечері жінка зайшла до кімнати сина, присіла біля ліжка і гладячи його волосся прошепотіла: ,, мій скарб вибач, але твоя мама не може когось любити крім тебе, для мене не існує кохання'' - так і заснула.

Ден після зустрічі вирішив піти до клуба, але з його голови не вилітала Олена, в особливості очі.Її уста усміхалися, а два каро-зелені кришталики говорили про інше, вони ніби просили захисту, порятунку або покою, сумні не відомо від чого, чоловіку так захотілося обійняти її, сховати від всього і зробити так щоб очі засяяли.Вона не виходила з його думок весь вечір.

-Ось, що за жінка,- тихо промовив він.

-Що за жінка?- почув у відповідь жіночий голос, повернувшись побачив власницю клубу.

-Та є одна.

-Зацікавила!

-Так.

-Хтось із моїх дівчат.

-Ні, вона не з таких кругів.

-А з яких тоді?

-З бізнес кругів.

-Зрозуміло, залишишся,- вона подивилася на нього поглядом, який запитував.

-Не сьогодні,- з цими словами Ден вийшов з клубу направившись на квартиру спати, бо завтра знову збирався зустрітися з чарівною феєю.

На ранок він прокинувся доволі в гарному настрої й вигляді.Прийнявши душ і зробивши ранкові справи поїхав до офісу на чергову зустріч.

Олена повторила ранкові справи, але їхала з поганим настроєм, сьогодні в неї багато роботи, тому потрібно затриматися, а синочок образився на неї.Увійшовши до кабінету здивовано заговорила: - Я гадала, що ви когось відправте для роботи, а ви прийшли самостійно.

-А в мене гарний настрій, тому вирішив прийти.

-Так ви працюєте лише коли хочете,- відказав дивлячись на нього як мати, яка не вдоволено поведінкою своєї дитини.

-Ні звичайно - здивовано вилупив очі, він не очікував такої відповіді.

-Добре, розпочнемо?

-Так.

......

-Я можу запросити вас на вечерю мадам,- дивлячись песячими баньками на неї, запропонував чоловік.

Не довго думаючи фея відповіла: - якщо не довго, то можна.

-Тоді прошу,- він показав рукою до виходу, а потім провів у бік машини, відкрив дверцята.

-Дякую, який ви джентльмен,- вона засміялася.

-Я намагаюсь бути найкращим, - промовив сміючись Ден.

,,Який він красивий коли усміхається''- промайнуло в думках в Олени.

-Я можу називати вас на ти?

-Звичайно, якщо хочете звіть мене Ден, так називають рідні.

-Добре, тоді Ден куди ти мене везеш, якщо не секрет?- зацікавлено запитала жінка.

-А одне дуже гарне місце, там красиво і смачно готують.

Далі їхали мовчки, лише після того, як машина зупинилася, вони почали розмову.

-Ми приїхали,- запитала розстібуючи пасок безпеки фея.

-Так.

Красень відчинив двері й допоміг своїй супутниці.Весь вечір вони проговорили на різні теми, крім сім'ї та особистого.

-Вже пізно, мені час додому.

-Добре, давай підвезу.

-Не потрібно я сама доберуся.

-Я наполягаю тому, прошу за мною.

-Який ти впертий.

-Ну вибачте, іншим не може бути,- вони засміялися.

По дорозі Олена заснула в машині тому, Ден вирішив привезти її до себе.

На ранок жінка прокинулася від якогось шуму, відкривши очі не зрозуміла де знаходиться і пішла на звуки, прийшла в красиву кухню, а біля плити стояв чоловік, на пів оголений.,,А торс у нього все ж таки є''- думала подумки Олена.

-Тоді чимось допомогти,- Денис повернув голову в її бік і відповів.

-Ні, я гадав, що ти довше поспиш.

-А котра зараз година,- занепокоєно запитала вона.

-Майже дев'ята, а що?

-Мені потрібно додому, там Антон буде турбуватися, чого мене не було,- з цими словами загадкова фея почала шукати вихід.

-Почекай я тебе відвезла!

-Не треба я сама!

-А якже, треба ще як,- він швидко одягнувся і взяв ключі.

Вони приїхали до восьмиповерхового будинку, піднялися на останній і зайшли у квартиру, до них одразу підбіг хлопчик.

-Мамо де ти була всю ніч, ще мені нічого не сказала.

-Вибач скарбе я так втомилася, що заснула в машині свого друга і переночувала у нього.

-У цього,- він ткнув пальцем в бік Дена.

-Так.

-Я тебе вибачу, якщо він стане нашим татком,- швидко вибравшись з обіймів матері, підійшов до чоловіка і запитав,- ти станеш моїм батьком, щоб матуся більше так багато не працювала.

-Я не проти, але твоїй мамі це не сподобається, а ось менше працювати я в силі її заставити.Від шоку жінка не могла промовити ні одного слова, але все ж таки зібравшись заговорила:

-Так Антон, що за чепухи ти говориш,- вже починаючи злитися та.

-Я просто хочу зробити тебе щасливою і щоб у мене з'явився тато.

-Він нам не потрібен,- сурово запротестувала Олена.

-Чарівна фея, не злися, твій син правий, такій жінці потрібен чоловік.

-Як ти мене назвав?- зі здивуванням запитала вона.

-Чарівна фея,- повторив чоловік.

-Коли це ми перейшли на той рівень дружби, де можна придумувати клички, нагадай, а то я не пам'ятаю,- все більше злилася Олена.

-Ти заспокойся, я ж тільки пожартував.Глибоко вдихнувши та видихнувши вона заговорила:- Добре, я спокійна,- повернувшись до нього сказала,- напевно тобі вже час.

-Напевно,- сумнішим голосом відповів той.

-Тебе провести.

-Ні, але дякую за пропозицію,- з цими словами він вийшов з квартири.

-Матусю навіщо ти прогнала дядька?Він мені дуже сподобався,- весело заговорила дитина.

-Згодна хороший і...красивий, але ми лише бізнес-партнери.

-Мамо, а давай ти приготуєш, щось поїсти, я дуже голодний.Оскільки сьогодні була субота, вони провели її разом, гуляючи та відпочиваючи всі вихідні.Тим часом з голови нашого красеня не виходила думка про чарівну фею.Він зрозумів, що хлопець росте без батька, а мати потребує чоловічої підтримки, яку він хотів їй дати, але як не знав, вона ніби не дозволяла йому увійти в її життя, хоче, але не може, напевно вона у багатьох розчарувалася, а тепер не хоче знову переживати біль.Чоловік вирішив дізнатися більше про неї.За допомогою своїх друзів, він дізнався багато цікавого і за вихідні вирішив, що обов'язково зробить цю жінку щасливою, її очі знову сяятимуть від щастя.Ось була одна проблема, Ден не знав як це зробити, жінки приходили до нього самі й ось йому згадалася його єдине кохання (як йому здавалося) і те як він її добивався.Для початку потрібно було зробити якийсь подарунок і це були троянди, темно червоні, а в середині записка:,, Запрошую вас молода мадам на вечерю.Прошу прийти до центральної площі о шостій вечора в неділю й одягніться красиво, але тепло(вечора холодні).

З повагою великий чарівник. (Ден).'

А далі він буде її дивувати, вложивши в усе це всю душу і вона погодиться на ще одне побачення.

Коли під час обіду у двері хтось подзвонив Олена дуже здивувалася, а коли побачила букет троянд очманіла.

-Мамо, а хто прислав квіти.

-Не знаю мій скарбе, о тут записка,- прочитавши її, очі полізли на лоба.

-Так від кого?- зацікавлено запитав хлопчик.

-Від Дена.

-Від кого?- не зрозумів той.

-Від чоловіка який приходив учора.

-І що там написано?

-Він запросив мене на побачення.

-А ти підеш?

-Не знаю.

-За те я знаю, обов'язково.

-Чого це?

-Мам, подумай, може він виявиться тим самим.

-Синочку для твоєї мами немає кохання, я можу любити тільки тебе.

-І все ж таки підеш,- наполягав хлопець.

-Ох, добре, домовилися, а ти побудеш у тітки Марини.

-Згоден, о котрій зустріч?

- О шостій.Олена завжди дивувалася на скільки її синочок, для своїх років він розумів занадто багато дорослих речей і її це чомусь лякає.Квіти прийшли о дванадцятій, до зустрічі ще шість годин, вона вирішила провести їх з Антоном.Запропонувала піти на прогулянку до парку. Повернулися до квартири близько до чотирьох годин дня (вони не лише прогулювалися, але ще побували на ігровому майданчику і кафе).

-Матусю, вже час збиратися, я піду до тітки Марини (це їхня сусідка).

-Добре.Жінка зробила собі приємне, тому заповнила ванну водою і розслабилася.Одягнулася в одну з небагатьох суконь, вона була червоного кольору з закритими плечима і грудьми, довжина плаття сягала полу, з прикрас одягнула набір під назвою "Червоне море''- це були сережки, які звисали на її вушках з червоним діамантом і кольє, теж діамантом того ж кольору, взулася в туфлі із середнім каблуком.Без п'яти хвилин шість Олена вже була на місці, не любила вона запізнюватися, І чоловік виявився пунктуальним рівно о шостій, до площі під'їхало авто, але з машини вийшов незнайомий хлопець і підійшов до неї.

-Ви Олена Ридченко,- запитав він і простягнув якусь листівку.

-Так, - тихо відповіла вона,- що це?

-Мені попросили передати.Відкривши листівку Олена прочитала:,,Доброго вечора моя веж, перший сюрприз в тому, що ти поїдеш на набережну.Водія звати Сергій це для того, щоб ти підтвердила, що він від мене.Наступні приємності будуть потім. Я зроблю так щоб цей вечір ти ніколи не забудеш.

Твій на віки великий чарівник''

Положивши записку до сумки, жінка пішла в бік машини, їй відкрили дверці.В салоні виявилося тепло, вікна були покриті чимось таким, що в них нічого не розгледіти. Їхали хвилин десять, потім попросили зав'язати очі. Зробила, далі повели кудись.Коли Олена відкрила очі, вона не могла зрозуміти реальність це чи сон. Перед нею стояв Денис в чорному костюмі з букетом темно - червоних троянд, вони були на побережжі Дніпра.Поруч з чоловіком стояв стіл, накритий білою скатертиною, на ній стояли якісь страви та червоне вино, навколо, прям на піску були свічки, які були виложені формою серця. Жінка стояла і не могла сказати ні слова, а Ден підійшов і заговорив.

-Судячи з твоєї реакції тобі подобається,- запитав чи уточнив він і віддав букет.

-Дуже, ти не говорив, що романтик,- нюхаючи квіти заговорила вона.

-Мені подобається робити жінок щасливими, але у всіх різні цінності.

-Сподіваюся це всі сюрпризи,- усміхнувшись розпитувала фея.

-Ні, але все потім, а зараз час підходить для вечері. Згодна?- він запитально подивився на неї.

-Так,- усміхаючись на всі тридцять два, що він, що вона пішли до столу.Втамувавши перший голод Ден вирішив запитати.

-Тобі подобається ось так проводити час?

-Як?Романтично?

-Ну, чому б і ні.

-Подобається, якщо це з близькою тобі людиною.На деякий час вони замовкли, дивлячись один одному в очі, тишу порушив чоловік.

-Зіграймо в гру.

-А яку?- здивовано закліпала вона.

-Називають "сто запитань''

-Цікаво! І як в неї грати.

-Ми повинні запитувати щось, відповідати потрібно тільки правду, і так поки кожен не задасть по сто запитань''.

-І в чому суть гри?

-В тому щоб краще пізнати співрозмовника.

-Добре спробуємо, ти перший.Не довго думаючи чоловік виказав.

-Як така маленька жінка може справлятися з величезною компанією?- це питання давно хотілося йому запитати. Він не розумів, як така маленька та слабка, може бути бізнеследі, оскільки бізнес дуже небезпечне місце, тут готові з'їсти все і всіх за гроші.

-Дуже просто. Не влазити туди куди не треба, але за своє стояти горою. Ніколи не показувати страх і інші емоції. Вміти швидко реагувати на все і вірних людей,- спокійно відповіла вона.

-Браво! Ти запам'ятала головні правила вищого світу,- радісно заговорив той.

-Ні! Життя навчило, на початку робила багато помилок.

-На своїх і вчимося.

-Так.

-Твоя черга,- нетерпляче видав Ден.

-Добре, чому саме зараз вирішив приєднатися до компанії батька?

-Я за освітою дизайнер і мав свою невелику контору, а потім подався в модельний бізнес - не вийшло, тоді вирішив взятися за розум і пішов до батька працювати, це було три роки тому. Уявляєш! Знадобилося три роки, щоб стати другим директором.

-Все просто, він хотів, щоб ти досягнув усього сам, без його допомоги й в тебе це вийшло,- впевнено заявила Олена.

-Так поїхали далі,- трішки подумав і заговорив,- я знаю, що тобі двадцять вісім, а скільки тоді твоєму синові й чому ти розлучена?

-Синові дев'ять, а про інше розповідати не буду.

-Чому?- здивовано говорив він.

-Це особисте, розповідаю тільки рідним,- на її обличчі показалися зморшки, то від втоми, чи від злості не відомо.

-Я обіцяю, що ніхто про це не дізнається,- він подивився на неї поглядом який не терпів відказу.

Деякий час вони мовчки дивилися один на одного, з рештою Олена голосно видихнула і заговорила: - Добре я розповім,- вона піднялася зі стільця, взявши бокал з вином, трішки помовчала, ніби налаштовувалася на розмову, почала розповідати,- це сталося коли мені було вісімнадцять, я пішла в клуб з подругами, але вони вирішили пошуткувати зі мною і сказали якомусь чоловіку, що я повія,- вона замовкла на деякий час,- про це я дізналася пізніше, той негідник відправив за мною своїх людей, вони схопили мене і притягнули в якийсь гараж, а потім прийшов і він, далі він почав мене гвалтувати, довго і болісно, подруг я не вибачила, а про ґвалтування мені ніхто не вірив, тому намагалася забути ту ніч, але не змогла, через декілька місяців дізналася, що вагітна, батьки в шоці, що робити? А навчання! З батьками тоді сильно посварилася, вони говорили, що потрібно знайти батька і заставити взяти відповідальність, а я про це думати не хотіла, а далі сказала їм все, що накипіло, сказала, що більше ногою в їх дім не ступлю, так і зробила, за останні десять років, жодного разу не поверталася, тільки з сестрами підтримувала зв'язок. Чи жалкую я про скоєне? Так! Багато разів проклинала себе за це, але вони також хороші. Перейшла на заочне навчання, працювала, виховувала сина. В шлюб не ступала, якщо так згадати серйозних стосунків не мала, та й кому я потрібна з дитиною на руках,- вона замовкла, допила вино і дивилася на останні промені сонця, весь час Олена говорила спокійно, вона давно відпустила цей біль.Денис підвівся, підійшов до неї ззаду, обійняв.

-Мені потрібна,- навіть дивно, як він мовчки її слухав, в цей момент йому нічого не хотілося, крім як не випускати її з обіймів. Вони мовчки дивилися на горизонт. Скільки часу вони так стояли ніхто не знає, але сонце вже давно сіло і стало прохолодно. Першим заворушився Денис, він зняв з себе піджак і накинув на плечі Олені, вона тихо промовила: дякую.

-Нема за що, а тепер ходімо,- він взяв її за руку і кудись повів.

-Куди?- загублено запитала та.

-Останній сюрприз.

-Добре.

Вони підійшли до якогось мостика, а до нього під'їхав човен, весь у вогниках, коли почали підійматися на нього, то йшли по доріжці з пелюсток квітів і свічок, а прийшовши на палубу Олена побачила ще один букет квітів, але тепер це були білі троянди. Тільки коли вони сіли на сидіння, заговорили.

-Яка краса!- вона не могла відвести захопленого погляду,- дякую, мені ще ніхто такого не робив.

-Чому в тебе немає друзів?- зненацька запитав чоловік.

-Тому що, я не вірю людям, я завжди бачила в них тільки плохе, а ще мене багато разів зраджували, я розчарувалася у світі,- спокійно відповіла.

-А мені вірних?- він дивився на неї лагідно, але з якимсь смутком.

-Не зовсім, потрібен час, а ми знайомі лише пів тижня,- вона лагідно посміхнулася




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше