1.

- Ну, Катю, я тебе останній раз прошу! Якщо не погодишся, ти мені більше не подруга! - ну все, в хід пішла важка артилерія. Моя подруга Валя знає, як переконати мене в тому, у чому переконуватися я зовсім не хочу. 

- Ти знову за своє?! - бурчу і падаю на своє ж ліжко. Хочеться закрити вуха та уявити, що зараз я десь дуже й дуже далеко. Тільки зробити це доволі важко, коли з тебе не зводить погляду власна подруга. Здається, вона готова йти до кінця у своїх переконаннях. І це дуже погано, особисто для мене!

- А що тут такого? - щиро дивується. - Я просто прошу тебе піти зі мною на концерт! Сама знаєш, що без тебе мене не відпустять! 

- Знаю, - фиркаю. - І тому маю страждати?

- І чого одразу страждати? - дується Валя. - Це ж "БезМеж", Катько! Чотири красунчики на одній сцені! 

- А мені що з того? - дивуюся. - Рок я не слухаю, а красунчики мене не цікавлять. 

- Знаю я, що тебе одні книжки цікавлять! - хмикає подруга. - А ні, ще ковзани!

Так, фігурне катання - це мрія всього мого життя. Я займаюся ним з п'яти років. Тільки от одного дня мрія стала просто захопленням. Займатися професійно я не можу через травму, яка спіткала мене декілька років тому. В той день моє життя перевернулося, і я втратила не лише мрію, але й дуже дорогу мені людину. 

- О котрій годині концерт? - все-таки здаюся, тому що надто добре знаю свою подругу. Вона не відстане, поки не доб'ється свого. Валя радісно пищить і кидається мене обіймати. Ну, звісно, я ж таку послугу їй зробила! 

Виявляється, що концерт цього самого рок-гурту саме сьогодні. Валя дійсно в захваті від цих хлопців, а от я поняття не маю, хто вони такі, і хотілося б мені, щоб й далі так було. Але, здається, що саме сьогодні все зміниться.

За вікном літо, сонечко високо у небі і хочеться піти на набережну й погуляти. Але мені доводиться одягати завужені джинси, чорну футболку та білі кеди, щоб відповідати образу Валі. Все ж таки ми на рок-концерт зібралися, а не на прогулянку. Своє біляве волосся збираю у хвіст, і Валя сама робить мені бойовий “розкрас”. Як на мене, очі надто густо підведені, а помада аж надто червона. Але Валя заявляє, що так норм, а я схильна їй вірити.

- І куди це ви зібралися? - запитує моя мама, коли ми виходимо у коридор. Вона якраз з роботи прийшла і тепер здивовано нас розглядає. 

- Тьотю Вероніко, так ми на концерт. Сьогодні все місто там буде! - весело заявляє Валя. 

- Просто все місто? - хмикає моя мама. 

- Ага! - киває головою подруга, а я вперто мовчу. Нехай сама пояснює все моїй мамі. Є ще шанси, що вона просто не відпустить мене на це рокерське збіговисько, і тоді я зможу піти погуляти. 

- Тоді і ви йдіть! - несподівано заявляє мама. - До речі, Валю, не розкажеш, як вдалося вмовити Катю? Візьму собі на замітку на майбутнє. 

- Ви серйозно? - бурчу і, схопивши подругу за руку, мало не силою витягую її з квартири. 

Насправді мама у мене дуже хороша. Ми живемо лише удвох, і я дуже її люблю. Останні декілька років їй доводиться багато працювати, щоб забезпечити нашу родину. Вона провідний спеціаліст у доволі крутій компанії. 

- У тебе мама просто клас! - весело заявляє Катя, поки їдемо ліфтом вниз. - Сама з дому тебе випихає. А от моя вчитися змушує. 

Ну, звісно! Катя закінчила школу доволі посередньо, хоча дівчина вона доволі розумна. А от я повна відмінниця, і навчання мене не напружує. Я мріяла вступити в університет без грошей, котрих у нас й так бракувало, і тепер моя мрія здійснилася. 

До стадіону, де має відбутися концерт, їдемо хвилин сорок, до того ж у переповненій маршрутці. Здається, Катя мала рацію, коли говорила, що на цей концерт збереться все місто. До центрального входу тягнулася величезна черга, і мені здавалося, що вона зовсім не рухається. 

До початку залишилося хвилин десять, а ми тільки знайшли свої місця. Розмістилися - і я видихнула з полегшенням. Поки Валя буде насолоджуватися музикою, я можу засунути у вуха навушники і зайнятися англійською. Ну хіба не чудова можливість підтягнути те, що важко мені дається?

Коли на сцену вийшли музиканти, люди навколо наче з розуму посходили. Крики та оплески лунали звідусіль. Я лише краєм ока оглянула учасників гурту, але оскільки сцена була доволі далеко, не стала загострювати увагу на кожному. 

Увімкнула на повний звук курс англійської та намагалася триматися поруч з Валею, котра стрибала, наче божевільна. В принципі, не все було так жахливо, як я спочатку думала. Головним було відштовхувати від себе особливо набридливих фанатів, чиї руки дуже часто торкалися мого тіла. А ще триматися на плаву, щоб не бути затоптаною кількатисячним натовпом. 

Зрозумівши, що хочу у вбиральню, прокричала про це Валі. Вона лише кивнула у відповідь, хоча я не була впевнена, що подруга хоча б щось почула з моїх слів. Вибратися з натовпу стало для мене ще тим випробуванням. Мені витоптали всі ноги, а я зрозуміла, що назад у це пекло не повернуся навіть під страхом смерті. 

Побродивши коридорами стадіону, мені таки вдалося знайти вбиральню. Зробивши всі свої справи, знову вийшла у коридор, увімкнула курс англійської і побрела шукати вихід. Тільки от я не врахувала, що саме у цей час закінчиться концерт, і весь натовп рине в той самий коридор. Просто просто-таки знесло хвилею божевільних фанатів і лише на черговому повороті вдалося пірнути в нішу та віддихатися.