ПовІяв ВІтер Степовий…

3

Вечірка триває ще деякий час, та ми настільки втомлені, що довго веселитися немає ні бажання, ні тим більше сил. Попрощавшись з німецькими колегами та Романичем і його дружиною поспішили по свої готельних номерах. Вже біля дверей свого помешкання Лисичка раптом запитала:

– Стьопа, ти не маєш бажання зайти до мене, та трохи погомоніти? Хочу для себе прояснити деякі речі.

Зайняті студійними записами ми насправді практично не мали можливостей для розмов, котрі б стосувалися ще чогось іншого окрім музики. Я вже й сам прагнув знайти хоч дещицю часу для нормального спілкування, та все якось не виходило. А тут ось така несподівана пропозиція, на котру я миттєво дав ствердну відповідь.

Увійшовши в номер Лисичка скинула строгий піджак і залишилася в блакитній блузі та чорній твідовій спідничці що ледь сягала її колін. В такому вбранні вона мала надзвичайно спокусливий вигляд, який не міг не милувати моїх очей. Що й сказати, час виявився безсилим перед природною вродою цієї жінки, а пережиті роки лиш додали до її зовнішності ще й особливої, зрілої привабливості. Справжня красуня – подумав я відчуваючи невимовний жаль від того що був позбавлений бачити таке чудесне видовище майже два десятиліття.

– Вип’єш щось? – цікавиться Лисичка прямуючи до бару. – Тут бачу є амаретто, та ще інші, більш міцніші алкогольні напої.

– Давай амаретто, – відповідаю я бо пити щось міцніше якось не має наснаги.

Коли келих з мигдалевим лікером опиняється в моїх руках дозволяю собі задати запитання жінці:

– То які речі, ти хотіла прояснити?

Лисичка робить маленький ковток спиртного, повільно відкладає в сторону свій келих і майже хвилину задумливо дивиться мені просто у вічі. Цей погляд жінки дуже бентежить мене, змушуючи підсвідомо відчувати себе в чомусь винним. В глибині душі я вже здогадуюся про що йтиметься дальше, та звідкілясь знаю, що ще не готовий до цієї розмови, і зараз це лякає мене найбільше.

– Я хотіла прояснити наші стосунки, – тихо промовляє моя співрозмовниця. – Після нашої зустрічі в ресторані Мирка ти поводишся дуже дивакувато. Звісно мені надзвичайно приємно спілкуватися з тобою. Це так зворушливо кожного вечора чути по телефоні твій голос, знати що ти переймаєшся як минув мій день, що я робила та як себе почувала. Твоя турбота зігріває серце та розганяє відчуття самотності. Навіть запрошення разом відсвяткувати Різдво насправді виявилося надзвичайно вдалою ідеєю. Та що дальше? Ми дорослі люди і маємо поводити себе статечно та розсудливо. Тож скажи мені прямо хто я тепер для тебе, і чого ти очікуєш від нашого подальшого спілкування?

Тепер вже я відкладаю свій спорожнілий келих в сторону і якусь мить не зводжу погляду з Лисички. Збираюся з думками, набираюся відваги, подумки підшукую слова, щоб розповісти про все те, що накипіло на душі за всі ці роки розлуки. Однак сумбур в моїй голові такий, що короткої та чіткої відповіді на жіноче запитання у мене не виходить. Є лише плутанина почуттів, емоцій, мрій та побажань які недоладно намагаюся пояснити їй.

– Ти та ким завжди для мене була. З першої нашої зустрічі, з першої хвилини як побачив тебе, з тої самої миті як збагнув що закохався в тебе до безтями. Не питай мене чому тоді все так трапилося, бо я й сам не знаю нащо зробив те безглуздя що зробив. Знаю лишень, що неодноразово жалів і докоряв собі за свій негідний вчинок. Довгий час я думав що минулого не повернеш і колишні помилки вже ніколи не виправиш. Та тепер у мене з’явилася можливість повернути те, що колись так нерозумно втратив. Тож якщо хочеш знати хто ти для мене, то відповідь буде простою – ти та людина котру я кохав і кохаю понад усе на світі. І якщо ти здатна пробачити мені минуле і хочеш дати шанс на майбутнє, то дозволь мені бути разом з тобою. Подаруй мені таку казку, стань моєю дружиною.

Я бачу як очі Лисички наповнюються сльозами, а голос починає схвильовано бриніти, коли вона промовляє:

– А знаєш, я вже й не сподівалася почути від тебе такі слова. Думала що застарий став для таких зізнань та пропозицій. Навіть побоювалася, що не знайдеш у собі рішучості, та знову зникнеш у невідомості. Тепер вже назавше.

– То яка буде твоя відповідь на це зізнання? – з надією і острахом запитую я. – Згідна на мою пропозицію руки та серця?

– Звісно, – не вагаючись відповідає Лисичка і щаслива посмішка осяює її обличчя.

Я беру жіночі долоньки в свої руки, підношу до обличчя, легко торкаюся їх губами і тільки тоді промовляю:

– Обіцяю, що більше ніколи не покину тебе.

Ми просиділи разом ледь не до світанку. Спершу просто розмовляли, згадували незабутні події спільного минулого, розповідали одне одному не тільки про важливі, але й малозначущі події, своїх життів після розлуки, робили несміливі плани на майбутнє. Потім ніжно обійнявшись довго і пристрасно цілувалися наче й досі залишалися невгамовними, безрозсудними підлітками, а не були зрілими та статечними дорослими. Хоча про яку зрілість та статечність можна говорити, коли я буквально втрачав тяму від одного зблиску її прекрасних очей, смаку медових вуст і теплоти дражливого тіла. Всього цього мені так не вистачало останні десятиліття мого одинокого існування, і всім цим я тепер не міг насситися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше