Глава 1

— А нумо її роздягнемо!

Е-е, от не треба мене роздягати. Те, що я стою застигла, ще нічого не означає.

— Вам би всіх роздягнути. Ми можемо знайти магічне сплетіння цієї ляльки, не знімаючи з неї одягу, — лунає голос здорового глузду.

— Хм, як дивно. До чого дійшло, що вони роблять таких дивних ляльок. Ніколи б не подумав, що вона має показувати один палець.

— Ну, пристрасті панів вельми й вельми збочені.

Що поробиш, якщо той маг, який зробив із мене ляльку, зробив це в ту мить, коли я показала йому все, що думаю про його ідеї.

І головне, я в цьому не винна! Стою я у величезному залі. На мені зелена пишна сукня.

Ці панове слідчі знайшли лігво чаклуна, який робив із дівчат ляльок, і забрали мене звідти. Тепер я стою посеред кімнати в ділянці.

Вони ще не розуміють, що перед ними не лялька, а справжня жива дівчина. Тобто я!

— Ні, панове, я зовсім не розумію, навіщо ляльці поставили таке складне плетіння, — продовжує сивочолий чоловічок із борідкою цапа.

Здається, він у них головний.

— Пане Трульє, — вставляє молодий, зайшовши мені за спину. — У неї навіть номера партії немає. Дивна лялька, взагалі. І головне ж — не активується.

— Ти не чіпай там. Зараз прийде пан Кроудлер і сам огляне її.

— Дракон? А навіщо викликали дракона?

Я б зараз нервово сіпнулася або затремтіла. Дракони? У цьому світі є дракони?

Ні, я, звісно, перебуваю вже в цьому світі кілька місяців, але далі халупи старого чаклуна нічого не бачила й не чула.

— Тому що без цього Кроудлера нічого не відбувається, — пояснює Трульє, обурено крекчучи. — Дракони пхають свої носи в усі справи.

«Нехай розплутує, — думаю я. — Раптом допоможе. Я вже так давно не бігала, не спала, не дихала!»

Я вже згодна на все на світі, навіть на дракона, навіть на цей світ, тільки щоб мене оживили. От не треба було загадувати бажання про вічну молодість. Я ж думала, що це жарт, а воно он як. Тепер я завжди буду виглядати на свої роки, ніколи не постарію. Ось тільки жити не буду. А буду стояти статуєю, поки хтось не увімкне мене, як робочу ляльку. Сумно. Адже той чаклун так і не доробив заклинання, коли його знайшли. Так би, може, якось переконала б свого господаря, що я справжня жива людина.

А так… стою й мучуся від невідомості.

Двері до зали відчиняються.

— А, пане Кроудлер! — радісно відгукується Трульє. — Ласкаво просимо.

— Трульє, я сподіваюся, це щось серйозне, якщо ви викликали мене, — голос того, хто увійшов, звучить низько і з легкою хрипотою.

Якби я була в нормальному стані, то в мене точно б побігли мурашки.

Шкода, що не видно цього Кроудлера. Хоча він може бути страшним, як моє життя. Низеньким із гачкуватим носом…

І тут переді мною з’являється він. Ні, не так! ВІН! Високий чоловік із темним довгим волоссям і з дуже гарним обличчям. Мені навіть соромно, що я показую йому не найпристойніший жест.

Ось у лігві чаклуна до мого останнього заморожування він був саме доречним. Я використовувала його, щоби продемонструвати все, що я думаю про його перетворення мене на ляльку, а чаклун використовував мій палець, як вішалку.

Але тут такий чоловік. Дракон! Ох, цікаво, а він, отже, може перетворюватися на величезного ящера з крилами? Треба буде в нього обов’язково запитати. Якщо мене розчаклують, звісно.

Кроудлер обходить мене з усіх боків. Давно мене так пильно не розглядав чоловік. Ще й із таким захватом, ніби я загадка. Тільки я однаково боюсь, що зараз почнеться внутрішнє самокопання: тут жирок на стегнах, тут живіт потрібно було втягнути, а спину випрямити. Суцільні жіночі заморочки. Але, агов! Мене врятували! Я, можливо, буду людиною!

Дракон зупиняється переді мною й дивиться прямо в очі. Ну й погляд у нього. А очі такі цікаві. Карі з зеленню, яка переливається. Гарне поєднання й вкрай рідкісне.

Він дістає з кишені річ, схожу на лінзу в круглій металевій оправі.

Лазурне світіння спалахує біля мене.

Подібна річ була в чаклуна, коли він сканував мене. Точно була! Ну, ось. Тепер і вони дізнаються про мій внутрішній світ.

— Дивовижно, — каже Трульє, дивлячись у ту ж лінзу Кроудлера. — У неї все, як у живої людини. Серце, легені, нирки. Усе на місці, але ніби застигло. Я не здивуюся, якщо після увімкнення в неї буде битися серце. Вона навіть зможе дихати. Воістину геніальний винахід — ця лялька. Навіть у шлунку якісь шматочки їжі. Пане Кроудлер, ви маєте спробувати її активувати.

— Зараз спробуємо. Де в неї плетіння? — запитує він, важко подивившись на Трульє.

Той мнеться, ніби не знає, що сказати.

— Е-е, напевно… — він обходить мене навколо.

«На грудях!» — так і хочеться крикнути мені, але я не можу.

Невже там чаклун щось учворив і тепер його не видно?

Рито, зберігаймо спокій, працюють професіонали.

— Ось же плетіння, — закінчує дракон.

Він підносить руку до моїх грудей. З них виривається світіння. Воно крутиться в повітрі й застигає клубком ниток, переплутаних у хаотичному порядку. Це «привіт від чаклуна», називається. Я хоч на магії не розуміюся, але точно знаю, що нічого хорошого в цьому плетінні немає.

— Цікаво, — тягне Кроудлер.

Він уважно оглядає клубок, а я можу досхочу намилуватися ним. Складка залягає на його чолі, коли він хмуриться.

— Ого, ніколи такого магічного плетіння не бачив, — тягне Трульє. — Що це таке?

— Лялька не активується через це, безумовно, — каже Кроудлер. — Так, не заважати мені. Усі відійшли на пару метрів. Тут може бути пастка.

«А можна я теж піду? Ось із цього світу хоча б!» — подумки кажу я.

З чаклуна станеться поставити там вибухівку. У-у, гад.

Усі зараз же відходять від Кроудлера. Він тягне руку до клубка. Кілька ниток зриваються з нього й починають огортати його руки. Магія розплутується, але він раз у раз натикається на вузли. Ох, не знаю, добре це, чи погано.