Глава 18

Ми ще трохи затримуємося в маєтку. Вейланд усе ретельно оглядає. Говорити ми так і не наважуємося. Точніше, я мовчу, а чоловік виконує свою роботу. Оглядає речі, записки й так далі. Щось бере із собою.

Трульє й інша варта залишають місце злочину, забираючи із собою труп і ляльку. Два трупи, як би жахливо це не звучало. Але чому тоді в цієї ляльки не було видно того ж, що й у мене?

Загадка.

Але я впевнена, що вона така ж жива, як і я. Точніше, була живою.

Чаклун говорив, що я в нього одна лялька. Єдина, яка вдалася.

Страшно уявити, що чаклун міг робити й до мене ляльок.

— Треба буде з’ясувати, хто робив цю ляльку, — каже Вейланд на виході з маєтку. — Я зустрічав пана Тиміла в ательє разом із нею.

— Так, лорде Кроудлер, — кланяється Трульє. — В ательє не було нічого такого?

— Ні, пан Тиміл готувався до балу.

— А-а, ну так, — зауважує Трульє. — І як давно це було?

— Тиждень тому, — м’яко відповідає Вейланд. — Більше ми з ним не бачилися. Але ляльку теж потрібно буде перевірити.

— Лорде Кроудлер, — Трульє підходить ближче. — Ви ж не думаєте, що ця лялька така ж, як Маргарита?

— Я поки так не думаю, але й не відкидаю таку ймовірність. Допитати слуг, потрібна інформація, коли і як з’явилася лялька в домі.

— Так, звісно. Саме служницю одну допитали. Вона сказала, що пан Стоун був в Аугсбе два тижні тому. Звідти й привіз ляльку. Як і звідки саме — він не сказав.

Вейланд шикає.

— Бракує ще по містах роз’їжджати, — цідить він.

— Якщо з’явиться більше інформації, я неодмінно повідомлю вам, — каже Трульє.

— Дякую, — киває Вейланд. — Отже, у нас є мертвий дракон, заколотий звичайнісіньким ножем. Без опору й бійки. Ніж вклали ляльці в руки. Нападник пішов через двері або через вікно. Або телепортом. Але слідів магії немає. Імовірно, вбитий лялькою, після чого вона зламалася. Ляльки не можуть заподіяти шкоду своїм господарям, якщо їх для цього не зачарували. Треба буде з’ясувати на виробництві ляльок для задоволення, що входить у заклинання. Також не відкидаємо ймовірність причетності слуг. Треба перевірити, що в крові в пана Стоуна. Далі опитати всіх слуг. Хтось та мав би почути бодай щось. Перевірити оточення пана Стоуна.

Я нервово ковтаю й дивлюся на Вейланда. Лялька вбила і зламалася?

Трульє нас запевняє, що відправить запит в Аугсбе, щоб з’ясувати щодо ляльок. Адже саме в тому місті масове виробництво. Цілком можливо, що й ця лялька одна з них.

Я ж сиджу тихіше води, нижче трави.

— Ви точно впевнені, що лялька — це жива дівчина?

— Так, сережки по три в ряд, ще помітила такий же прокол в носі. Можливо, у неї сережки по всьому тілу були, — нарешті, вимовляю я. — А що значить зламаний контролер і ті слова, що контролер її знищив?

— Це означає, що щойно лялька завдає шкоди господарю, вона миттю знищується. Цілком ймовірно, ця лялька з далекого королівства. Там часто обколюють свої тіла сережками, — відповідає Вейланд. — Або просто пан Стоун вирішив випробувати це на своїй ляльці.

— Все може бути, — я тисну плечима. — А якщо все ж вона вбила?

Я стискаю плаття. Я не пам’ятаю, що мені сказав чаклун. Раптом я теж маю вбити господаря? Але тоді чому ніхто не побачив крізь лінзу те ж, що бачили в мені? Може, ту дівчину закляття поглинуло повністю і вона перетворилася на ляльку? А потім знайшла господаря. І вбила його.

— Отже, у нас з’явилися вбивчі ляльки для задоволення, — відповідає Вейланд холодно.

Я усміхаюся. У нього все ж є почуття гумору.

Ми трясемося в кареті дорогою до відділку. Як сказав Трульє, зараз будуть оглядати тіла. Родичам пана Стоуна вже надіслали повідомлення.

Звісно, вони можуть обуритися, щоби не чіпали тіло пана Стоуна, але щодо ляльки точно ні. Хоча б її оглянути вдасться.

— Згадайте, — каже мені Вейланд, поки ми добираємося каретою до моргу, — чи була ця дівчина серед полонянок чаклуна?

— Ні, її там точно не було, — впевнено кажу я.

— Чорт, невже хтось ще займається підпільним виготовленням ляльок? — буркоче собі під ніс Кроудлер.

Місцевий морг розташований у підвальному приміщенні. Тут холодно, але я навіть не щулюсь. Тільки відчуваю маленькою ділянкою шкіри, що відбувається.

Усе ж я поки ходжу без рукавичок, на відміну від Вейланда.

— Навіщо мені приволокли ляльку? — обурюється низенький жилавий чоловік у шкіряному фартусі. — Я не займаюся ляльками.

— Я прошу її оглянути, — спокійно каже Вейланд.

— Та робити мені більше нічого. Давайте свого дракона.

— Спочатку ляльку, — наполягає Вейланд і простягає йому якийсь папірець. — Це документ про нерозголошення огляду. Як я можу до вас звертатися?

— Тронка. Конрад Тронка.

— Ознайомтеся, пане Тронка.

Чоловік вчитується в написане. З-під сивого волосся тече піт, який він витирає хустинкою.

— Щодо дракона згоден, а от ляльку — ні за що, — знову повторює він.

— І все ж я наполегливо прошу вас її оглянути.

— Так відвезіть її на фабрику ляльок.

— Ми обов’язково навідаємося й туди.

— Та з якого дива я маю гаяти свій час на зроблене штучно? — обурюється судмедексперт.

— Тому що це може допомогти справі. Прошу не витрачати мій час даремно, — відповідає Вейланд і холодно дивиться на чоловіка.

— Це ви витрачаєте мій… — чоловік нервово ковтає від погляду Вейланда, — час. Гаразд, огляну вашу ляльку.

— Дякую. Усе ж це ваш обов’язок, — м’яко відповідає Вейланд, але в його голосі вчувається сталь.

— Живих людей! Точніше, мертвих людиноподібних, але ніяк не ляльок. Що я там побачу?

Судмедексперт крекче, але все ж киває й береться за виконання своїх обов’язків.

Насамперед знімає з ляльки плаття. Потім кличе помічника, який буде записувати.

— І перевірте лінзою, — каже Вейланд.

— Так, мій пане, — відповідаю я.

— Приділіть увагу її вухам і носу, — каже Вейланд.