Пролог

Що робити, якщо зник чоловік?

Це питання я ставлю собі вже котрий день поспіль. І ні. Він не пішов у пивницю з друзями й не повернувся. І не сидить за бійку з п’яницями за ґратами. Морги теж розводять руками, мовляв, до них дракон не потрапляв. Коханок теж немає. Я б точно знала.

Так, я одружена з драконом. Але я знаю, що мій вирушив до іншої країни відвідати своїх родичів.

Вирушив — та й добре. Ось тільки жодної звісточки від нього вже тиждень. А я нервую.

— Леді Кроудлер, — у двері стукають. — Вам прийшов лист.

Я дивлюся в одну цятку на стелі, але відразу підіймаюся, почувши голос дворецького.

В останньому листі чоловік писав, що затримається на тиждень. У підсумку минув місяць. А ще на зв’язок він виходив тиждень тому — і то надіслав одне коротке повідомлення: «Я вже закінчую справи. Усе гаразд. Незабаром повернусь. Люблю, цілую».

Лист без зворотної адреси.

Ну не будинок же побудувати його родичі там попросили, що він так затримався.

Серце в мене не на місці. Бракує його обіймів і поцілунків. Я думала, що це можна пережити, але, на жаль. Без нього ніяк. І ліжко порожнє без нього. Та й сил майже не залишилося.

З кожним днем слабкість усе більше накочує на мене. Іноді я можу просто сидіти кілька хвилин і витріщатися в одну цятку, несила зрушити з місця. Жахливий стан, а все тому, що бракує енергії дракона. Як би смішно це не звучало, але мій чоловік-дракон — мій енерджайзер і батарейка. Я теж не проста людина. Хоча, здавалося б — потрапила у світ драконів і магії зі звичайнісінького, де подібного не існує. Але красна дяка чаклуну, який наклав на мене закляття, яке зробило з мене ляльку. Потім мене з’єднало з драконом. Ох, що ми тільки не пережили з ним. Але зараз не про це. Він зник.

Я навіть відправляла людей у сусіднє королівство Волавію, щоби знайти його, але марно. Поверталися люди без жодної звісточки про Вейланда. І де його шукати — незрозуміло.

— Леді Кроудлер, — знову мене кличе Вальтер, наш дворецький.

— Так, — відмираю я. — Прочитайте вголос.

Напевно, знову якісь прохання про присутність на черговому балу від світських дам.

— Лист від пана Кроудлера, — говорить він.

Я різко зірвалася, повертаючись до нормального стану.

Вальтер простягає мені конверт. Я тремтячими пальцями зриваю печатку. Папір шелестить.

«Здрастуй.

Я живий, зі мною все гаразд.

Поспішаю тобі повідомити, що наші дні минули».

Цікаво, куди вони минули? — я на секунду відриваюся від листа, щоби вдихнути й заспокоїти шалено посилене серцебиття. Так давно жодної звісточки від нього. Але це точно його почерк!

Я вже стільки разів бачила, як він писав і якими літерами.

«Я вирішив залишитися у Волавії. Нам із тобою було так добре. Я ніколи не забуду всі наші ночі».

Особливо щопонеділка. Так мило. Я теж не можу забути наші ночі. Але в кожному рядку я бачу підступ. Не міг він таке написати. І ці прогалини в листі. Ніби він писав щось інше. Хм, а ну.

«Ти назавжди залишишся в моєму серці. Але мені потрібно рухатися далі. Я не зможу бути з тобою. Не шукай мене більше. Інакше це принесе тобі погибель…

Пробач мені й прощавай».

Угу, знаю. І таке проходили. Щоправда, тоді я щось подібне говорила. А він і його дракон були проти нас відпускати. І хтось вирішив погрожувати мені?

Серце шалено калатає в грудях, на очах застигають сльози. Бракує кисню. Лист випадає в мене з рук, а цікавий Вальтер коситься на нього.

— Пані Кроудлер, вам принести заспокійливе?

— Так, — схлипую я.

— А недоречне питання можна?.. Пан Кроудлер не повернеться? — він важко видихає, зі співчуттям дивлячись на мене.

Бачить же, що написано там.

— Ні, — ледь стримую сльози.

Мені так боляче, що хочеться кричати до зірваних зв’язок. Невже він більше мене не поцілує й не обійме? Що ж там сталося, у тій Волавії, якщо йому доводиться залишитися? Вейланд, як же так?.. Міг би написати чому… Як же боляче. Серце розбивається на дрібні уламки.

— Мені шкода, — тихо каже Вальтер.

Я змахую сльозу, намагаючись заспокоїтися. Яка б скотина це не зробила, вона ще отримає на горіхи від мене.

Він мій чоловік. Я його знаю як облупленого. Не покинув би він мене заради незрозуміло чого або кого. У цьому я впевнена. Хтось тримає мого дракона. І я повинна дізнатися, хто! Поки… мені не стало зовсім погано.

— Поки немає причин шкодувати. Накажіть слугам збирати речі й домовтеся з кучером, щоби підготував коней.

— Куди ви збираєтесь? — продовжує Вальтер.

— У Волавію, — кажу я.

— Ви хочете знайти лорда Кроудлера?

— Так. Дізнатися, що з ним, і повернути його додому, — кажу я сміливо.

— А ви впевнені, що він захоче повернутися? — дворецький підходить ще ближче.

Я підводжу на нього погляд, бачачи щире співчуття в його очах. Розумію, що він бачить цей мій стан день у день, а далі буде ще гірше. Настане той день, коли я не зможу рухатися. Застигну назавжди. Моя свідомість пробуде в застиглому стані якийсь час, і я збожеволію. Тільки це вже не матиме значення. Це буде гірше смерті. Я пов’язана з чоловіком до кінця життя.

— Він точно живий, — кажу я. — Я відчуваю це. Тим паче він обіцяв повернутися. А лорд Кроудлер завжди дотримувався своїх обіцянок.

— Я бачу, що це його почерк. Ні на що не натякаю.

На моїх губах розпливається посмішка.

— Він би ніколи так не вчинив. Любляча жінка завжди готова притягнути свого дракона за хвіст додому.