Глава 11. Велліан

Ще в Стоунхіллі я займався всім, що було пов’язано з драконами, а саме: був слідчим у їхніх справах. Так уже склалося, що злочини дракони чинили не рідше, ніж люди. Хоча, здавалося б, їх там не так багато, як у Волавії. І нічого лізти в кримінал, але ні. Однаково трапляються злодії, вбивці.

Але не в цьому суть. Звичка, що виникла в Стоунхіллі, не залишає мене й тут. Кажуть, не можна ворушити минуле. Але що поробиш, якщо дуже хочеться докопатися до істини. Бажання розкрити цей гнійник виникло в мене давно. Відтоді як помер тато. Чому його вбили? Чому до мене почали так ставитися? Чи була там якась таємниця? І головне, як зробити так, щоби звільнитися від своєї сімейки.

І чим далі копаєш, тим страшніше стає. Але сьогодні мені потрібно відвідати одного з лідерів повстанців, що діяли на території Волавії двадцять років тому. Зараз він спокійно живе в районі Суцільного чоловічого задоволення.

Короля скинули, рух опору втратив сенс, ось вони всі й розбрелися хто куди. Кажуть, навіть в уряді Волавії вони є. Нехай їхнього головного вже давно стратили, звинувативши у вбивстві короля, але я все одно хочу зустрітися з тим, хто був причетний до всього цього.

Сьогодні один із братів бере відгул, проте інший йде за мною слід у слід. Трохи дістає, але що поробиш.

Ми приїжджаємо на вулицю Подвійного задоволення. Тут будинок пана Жендра, нині відомого як Канья.

Типовий бордель, де мене зустрічають кілька дівчат, ось тільки мені потрібен господар. Мене проводять до нього, а я встигаю підмовити кількох дівчат відвернути мого охоронця. А ті й раді такому відомому чоловікові, обліплюють його, як мухи. І чинити опір їм неможливо. Нічого йому слухати те, про що я хочу поговорити з паном Жендрою, який уже чекає на мене. Зі старим ми зустрічаємося в одній із кімнат борделю.

Я вислуховую розповідь про минуле. На жаль, він уже половину забув, до того ж пов’язаний заклинанням, яке змушує його мовчати про деякі подробиці. Сильним заклинанням.

Я так і не дізнався нічого особливого, крім того, що раніше повстанців добре спонсорували, поки батько був живим. Потім усе різко припинилося. Якраз зі смертю короля. Більше Жендра не міг нічого сказати. Пропонує дівчат. Я вже подумую, що, може, хоч тут оберу якусь блондинку.

Дещо відволікає мене, і я дивлюся у вікно. Знову якесь дивне відчуття. Воно йде з вулиці.

Подякувавши старому, хоч я й не отримую корисної інформації, я вискакую назовні.

Вона! Та дівчина з моїх снів стоїть тут. Ну ось. Так і знав, що мені сниться дівчина легкої поведінки. Але чому саме вона? Чому приходить у снах?

Я йду назустріч, хочу провести з нею цю ніч. Начхавши на все: на наречену, на своє становище. Взагалі на все.

Але помічаю, що за мною йде Сувенділ, він ще далеко, але ризикувати я не хочу. Не можна йому бачити її. Не можна підставляти її. Але чому мене так тягне до цього нічного метелика? Я навіть поцілував її, думав, що допоможе чи то згадати, чи то зрозуміти щось.

Ще більше хочу її. Але проблема в тому, що поруч зі мною небезпечно. Я не зможу навіть у цей район до неї приходити.

Адже мої стражники стежать за мною, вони все доповідатимуть королеві. А це мені ні до чого. І я не хочу підставляти цю світловолосу красуню, яку я чомусь забув. До речі, а чому я її забув? Ні, ну в мене було багато жінок, але однаково. Як можна було забути таку? Від якої серце б’ється гарячково!

Я відправляю її на кареті додому, а сам дивлюся вслід, подумки бажаючи, щоби вона змінила професію. І взагалі виїхала звідси. Хм, а може, зробити її своєю фавориткою? Адже навіть королям заведено мати коханок, а іноді й принци бігають від своїх дружин.

Ні, не можна. Варто в моєму житті з’явитися чомусь хорошому, як це відразу забирає сім’я. Як було зі Стоуніхллом, коли мені наказали повернутися. І цю жінку в мене теж відберуть.

Якщо я не знайду спосіб позбавити її від цього всього. Дитині можна зіпсувати дитинство. Дорослий сам може врятувати своє життя.

— Ходімо, — кажу я Сувенділу.

— Треба за братом зайти, — говорить він. — Він тут недалеко. Сходив з однією жінкою в ресторан.

— Ось як, — кажу я. — Отже, з дамою? А чому не у квартал задоволень?

— Мій брат надає перевагу пристойним жінкам, — коситься на мене Сувенділ і усміхається.

— У вас це явно не сімейне, — відповідаю йому.

— Я вважаю за краще не відмовляти собі в тому, що йде саме в руки, — ухильно каже він. — Але, на жаль, я зараз на службі й повинен захищати вас.

— Я й сам можу себе захистити.

— Не сперечаюсь. Але без нас ніяк. Така умова.

— Ходімо, — наказую я.

Усе ж варто знайти ту блондинку. Вулиця Світлична. Я запам’ятаю. Потрібно знайти, чим відвернути моїх охоронців, і дещо зробити для себе.

Маргарита

— Пані Кроу. Ми тут вашого чоловіка знайшли. Поглянете?

Я здивовано плескаю віями, дивлячись на двох стражників, що заявилися до нас вранці. Вальтер на ринку.

— А, так уже не треба, — я махаю рукою й усміхаюся.

Ось же. Я ще не встигла прийняти сироватку вранці. Ось і стою перед ними молода. Зовсім страх втрачаю, а потрібно бути завжди насторожі.

— Але ви ж подавали запит. Якщо так, то уточніть, будь ласка, де зараз ваш чоловік. Ми повинні закрити цю справу й переконатися, що з ним усе гаразд. Ну, або не все гаразд.

Я нервово ковтаю. Так ось у них тут як. Хоча логічно. Але я так і уявляю, як розповідаю про принца Велліана й що це мій чоловік. Ще в божевільню запроторять. Ні-ні. Дякуємо. Я краще піду. Час ранній, а тому мало хто мене побачить.

— Добре, я подивлюся, — кажу я. — Зараз, тільки плащ накину.

Мене приводять до відділку Волавійської варти. У такий ранній час це більше виглядає як арешт. Втім, якби не Вейланд, який відправив мене додому, учора це могло статися насправді.

— Прошу сюди, — мене підводять до однієї з камер.

За ґратами сидить значних розмірів чоловік. Я нервово здригаюся. Усе відповідає моєму опису. Могутній, волохатий, і ще шрами по всьому обличчю. Ну просто бабуїн, а не людина. Ще й зарослий такий.