Розділ 3

Впродовж пар я відчувала чийсь прикований до себе погляд. Здавалося, ним можна було пропалити у мені якийсь отвір. Обертаючись, я хотіла побачити того, хто так уважно розглядає мене, проте весь час натикалася на похилені голови, які уважно занотовували слова викладача. Та все ж мені пощастило, і я помітила ту людину, яка не давала мені спокою, роздивляючись мене. Виявилося, це був Дмитро!

Побачивши, що його викрили, він подивився на мене якимось незвичайним поглядом. Ми не змогли відвести очей один від одного. Він поправив свою густу шевелюру, а я несвідомо посміхнулася. Але наші переглядання швидко помітив викладач.

— Ліє, ви довго будете гав ловити? Чи все ж послухаєте мене? — запитав він, поправляючи свої окуляри та нахмурившись. — Хоча я б хотів почути Вас та вашу розповідь по темі, яку ми сьогодні вивчили більш детально. Сподіваюся, ви готові? 

— Так, звісно, — я встала та більш-менш впевнено підійшла до викладача. Той в свою чергу сів за стіл та попросив розпочинати.

— Київ утворило плем'я полян у 5 столітті. Першими правителями стали брати Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь. Пізніше їхню владу перейняли Аскольд та Дір, котрі були підступно вбиті варязьким полководцем та майбутнім князем Київської Русі — Олегом, який за дорученням скандинавського правителя Рюрика прибув завойовувати тутешні землі, проте багато істориків сумніваються у існуванні Рюрика, як особи та монарха, проте продовжимо. Князь об'єднав території слов'янських племен та зробив столицею Київ у 882 році. Його наступником став Ігор, про долю якого ви знаєте через випадок з податками (полюддям). Через раптову смерть чоловіка княгиня Ольга залишилася правити сама, виховуючи маленького сина Святослава. Про її помсту древлянам всім чудово відомо, провела успішну податкову реформу, ще вона перша, хто у давній Русі прийняла християнство, проте її син був закоренілим язичником. Щодо Святослава, то він увійшов в історію як Хоробрий або Завойовник. Його основним ходом перед тим, як розпочинати завоювання, була фраза: "Іду на Ви!" Відомий своїми походами на Візантію та війнами з степовим кочовим народом — печенігами, через який і загинув у засідці, приготованій ватажком ворога. Його наступником став син Володимир,народжений від ключниці Малуші та названий Великим, через хрещення Русі у 988 році та покращення зв'язків через шлюбну дипломатію. Великі справи продовжив його син Ярослав Мудрий, який започатковував школи та побудував Софію Київську у 1037 в честь перемоги над печенігами, де створив першу бібліотеку на території Київської Русі, яка вважається втраченою через навалу монголів на Київ у 1240 році, — я хотіла продовжити, проте мене перебили.

— Добре, цього достатньо, сідайте, — викладач насупився та записав щось у своєму блокноті.

На мене задоволено поглянула Руслана.

— От ти і втерла йому носа, молодець! — дівчина поплескала мене по плечах. — А ти на Дмитра задивилася, я так бачу... Невже сподобався?

— Ну, не дуже, звичайний симпатичний хлопець. Таких багато, а я єдина в своєму роді, — обожнюю відповідати саркастичними жартами.

— Я за тобою стежу, — Руслана дзвінко засміялася, ледве не отримавши на горіхи від викладача, та пильно подивилася на мене.

Виходячи з аудиторії, я знову зіткнулася з кимось. Вважаючи, що це Макар, я промовила:

— Слухай, Макар...Ой! — я підняла очі, але побачила Дмитра.

— Привіт, красуне, — сказав хлопець, підпершись об двері.

— І тобі добрий день, — не дуже люблю, коли знайомляться саме через флірт. — Поговоримо десь в іншому місці, щоб нікого не затримувати та не заважати.

Я звернула його увагу на те, що ми стоїмо в проході, а він слухняно відійшов та поплентався за мною.

— Що тобі потрібно? — спитала я, думаючи, навіщо я йому знадобилася.

— Я б хотів запропонувати тобі прогулятися через три годинки, — Дмитро щиро посміхнувся та поглянув на мене так ніжно, що від цього у мене пішли мурахи по шкірі.

— Можна годину на роздуми? — я хотіла точно визначитися, аби не морочити йому голови. Та й чому я маю одразу погоджуватися? Я з ним майже незнайома, тому варто подумати над цією пропозицією.

— Гаразд, тоді обміняємося номерами, і ти мені подзвониш, — запропонував Дмитро, дістаючи телефон з кишені.

Я очікувала на Руслану, яка чомусь довго не з'являлася на горизонті. Вирішивши зателефонувати їй, я дізналася, що потрібно почекати ще трохи, бо вона затрималася в аудиторії. 

Так як я перебувала у коридорі на першому поверсі, я чудово бачила сходи і помітила на них рух, водночас знову відчуваючи на собі чийсь уважний погляд. Подумавши, що це Руслана, я вирішила подивитися, чи не вона іде до мене. Проте я побачила Макара, який одразу ж зник, як тільки я почала наближатися.

"Кхм, дивний він якийсь", — подумала я.

Вважаючи його телепнем, я помилялася, адже за цей час Макар справді підтягнув свої знання з історії, тому для мене він став конкурентом. Треба буде добре постаратися, аби обійти його та мати хороші оцінки, і, звісно, стипендію.

Нарешті вийшла Руслана, і ми разом попрямували додому. Я подумала, що варто розповісти їй про зустріч з Дмитром, яка запланована на сьогодні.

— В мене сьогодні зустріч з Дмитром, — я вирішила не натякати, а сказати прямо.

— Ого! — у подруги ледь не відпала щелепа. — Це він тебе запросив?

— Ага, — я трохи здивувалася від реакції дівчини.

— Все, готуйся до конкуренції, — попередила Руслана та хруснула пальцями, приблизно показуючи майбутню "небезпеку".

— Чого це раптом? — я не дуже зрозуміла до чого вона веде.

— Коли ти розмовляла з Дмитром, на тебе дівчата дивилися, як розлючені вовчиці, готові роздерти тебе в будь-яку мить, тому тобі дістався ласий шматочок їхньої головної здобичі, — стала пояснювати Руслана, а я просто розсміялася.

— У нас тут що, шоу про тварин? Чи канал Discovery? — мене справді потішила розповідь подруги, проте я не сприйняла це все серйозно.