Розділ 6

Макар
Взагалі, не маю ніякого бажання виконувати цю роботу, тим більш з Лією. Хоча можна з цього трохи скористатися. Прикинуся дурником, а ти, дорогенька, працюй на здоров'я. Що з бовдура візьмеш? А я в цей час придумаю, як насолити цьому стариганю. Помста — страва холодна, тому варто продумати усе. Він ще поплатиться за два реферати!

В моїй голові вирували думки про те, як провчити викладача. І мені здається, що в мене виникла чудова ідея!

А з Лією не буде ніяких проблем. Посиджу з нею в кафе, вдаватиму, що зацікавлений у процесі написання роботи, а потім втечу звідти. От і план готовий!

А ось і "довгоочікувана" пара. Моє обличчя набуло підступного виразу, а я потирав руки, тихенько сміючись. Моя помста була гарно продуманою. Я вже не міг дочекатися на реакцію на мій "витвір".

Я придумав таке, що не кожному спаде на думку. В дитинстві я ходив на багато гуртків та секцій в пошуках свого захоплення. Де мене тільки не було. Танці, волейбол, футбол, баскетбол — це неповний список того, куди я ще ходив, будучи дитиною. 

Але, ставши підлітком, мене почала цікавити різного роду електроніка, тому батьки віддали мене на гурток такого спрямування. Походивши трохи, мені набридло, проте я знав, що ці знання точно знадобляться. І ось настав час проявити себе у ролі електрика.

Лія

В моїй голові промайнуло: "Невже за нами стежать?!".
Я одразу прогнала ці думки. Це божевілля якесь! Чому мені весь час здається, що за мною слідкують? Напевне, я справді все придумала зі змовою. Дмитро поводиться звично, та й Макар не вирізняється якоюсь активністю. Ой, не солодко йому прийдеться, адже цього разу я буду дуже прискіпливою, а його фокуси, взагалі, зрозумію ще на відстані.

З думок вивело запитання Дмитра:

— Все гаразд?

— Так, звісно, — я старалася видати свою найщирішу посмішку, аби хлопець не подумав, що мені з ним нудно.

— Ти не проти зайти у кафе за рогом? — запитав він, дивлячись мені у очі.

— Я не проти, — в цей момент я зависла, як старий комп'ютер, бо не могла відвести погляду від нього, наче загіпнотизована.

Взагалі, це кафе я просто обожнюю. Затишна атмосфера, привітні офіціанти. Коли я зайшла у приміщення, відчула запах духмяної кави та моїх улюблених круасанів, видів яких тут безліч. Ми сіли за один із столиків, на якому стояла вазочка з з ароматною лавандою.

Приміщення було виконане у стилі лофт. Цегляні стіни, труби на стелі, а замість люстр — звичайні лампочки на довгих мотузках. Підвіконники прикрашали маленькі сукуленти, а трошки мороку додавало закладу загадковості.

— Скажи, що це місце чудове? — запитав Дмитро, посміхаючись.

— Так, справді, обожнюю атмосферу таких кафе, де можна розслабитися та не хвилюватися, ласуючи улюбленими смаколиками, — промовила я в очікуванні свого круасана, непомітно облизуючи губи.

Після пар я дуже зголодніла, а випічка допомогла втамувати жагу, аби не з'їсти все, що було їстівним. Ми смакували кавою та сміялися. Біля Дмитра я почуваю себе так комфортно. Дивно, невже я впущу у своє серце кохання? Проте, чи варто? 

Ще досі це здається чимось нереальним, але страх нікуди не зник. Він тихенько заховався у закутках душі, нагадуючи про себе зрідка, сумнівами щодо майбутніх симпатій. Так багато питань, але так мало відповідей. І досі лячно, що мені зроблять боляче. Та невже кохання не може перемогти страх?

Докори шматували мене десь всередині за те, що я знову закохуюся. Я обіцяла собі не довіряти людям найцінніше — свою душу. Та не помилюся я, якщо піддамся цим почуттям?

Я вирішила не напружуватися і просто провести час з симпатичним мені хлопцем. Поївши ще трохи, Дмитро захотів провести мене додому. Я погодилася, а чому б і ні? Тим більше, що самій іти було б доволі нудно. Біля будинку я поцілувала хлопця у щічку в знак вдячності. Його щоки запалали рум'янцем, що дуже розчулило мене.

Вдома я ввімкнула телефон, який одразу завібрував від кількості сповіщень. Мені дзвонила Руся! Вже п'ять пропущених! Ой, що ж мені зараз буде?!

— Алло, — тремтячим голосом сказала я, думаючи, що на мене очікує.

— Ти чому слухавки не береш? — роздратовано промовила подруга.

— Вибач, я не помітила, просто з Дмитром гуляла, — я відчула себе школяркою, яка виправдовується перед мамою.

— А-а, так це інша справа! Швиденько все розповідай! — Руся одразу вимкнула гнів у голосі та слухняно чекала на мою розповідь.

Впродовж кількох хвилин моїх невпинних балачок про цю зустріч Руслана ні разу мене не перебила. Уважно вислухавши, вона з радістю промовила:

— Комусь ти сподобалася, дівчинко! Якщо зробити висновок з ваших розмов та його жестів, то все йде до його симпатії до тебе.

— Чесно, щось мені не дуже в це віриться, — я скептично ставлюся до почуттів та стосунків, бо мені потрібна максимальна довіра та розуміння від людини, з якою я хочу зустрічатися.

Закінчивши розмову з подругою, я вирішила зробити завдання та підготуватися до роботи, яку завтра доведеться виконувати з Макаром. От чому мені не дали в напарники Дмитра? Погнівавшись на противний характер викладача та зробивши все, що планувала, навіть не пам'ятаю, як потрапила до ліжка, де дрімота захопила мене у свої обійми.

Зранку у мене був чудовий настрій, не враховуючи, що перша пара у мене була саме з "улюбленим" викладачем. Зустрівши Руслану, я з нею вмостилася на наше місце в авдиторії. Але ніхто не знав, яку несподіванку нам підготує ця лекція.

Макар
Цей момент настав! Пора починати виставу! Викладач спокійно зайшов до приміщення, вітаючись з студентами. Він одразу перейшов до теми лекції, не відволікаючись ні на що інше. Проте я допоможу йому з розвагами.

— Наша тема на сьогодні — Середньовіччя, — промовив чоловік скрипучим, як двері, голосом. Відчувалося, що у нього був нежить, адже говорив він, наче аквалангіст. — Хто може зробити короткий аналіз цієї епохи?