Розділ 2. Популярність

Розділ 2. Популярність

Ліза та Елізабет знову чатилися півночі.

Інтернет-спілкування — дивна штука. Ти не бачиш співрозмовника, не знаєш, з якою інтонацією та емоціями вимовляються фрази. Якщо наприкінці речення не стоїть смайлик, ти можеш лише здогадуватися, жартує твій візаві або говорить цілком серйозно. Але наша психіка влаштована так, що мимоволі ми створюємо живий образ співрозмовника, уява малює нам реальну людину і тоді трапляється диво – крізь рядки символів починають проступати справжні емоції.

О, емоцій було багато. У Лізи знову виникло відчуття, що вона спілкується з рідною людиною, бо вони з Елізабет були на одній хвилі – розуміли одна одну з півслова. Хоча мало хто б напевно зміг всерйоз сприйняти те, що вона розповідала. Елізабет продовжувала стверджувати, що вона з іншої реальності й у них усе трохи інакше. Що ж, так буває. Напевно, немає людини, якій не хотілося б інколи подумки втекти від дійсності у свої фантазії.

Ліза прийняла її гру. З іншої реальності? Ну і чудово. У віртуальному спілкуванні можна і таке собі дозволити. Вона відчувала, що реальність, може, і вигадана, а ось проблеми, про які розповідає Елізабет, — справжні.

Коли я відмовила Закарі, думала, що більше ніхто не проситиме моєї руки. Але вже наступного дня отримала нову пропозицію руки і серця від Крістофера.

А це ще хто такий?

Син банкіра, давнього татового друга. Дуже гідний молодий чоловік (якщо можна назвати молодим чоловіка за сорок). Його вважають завидною партією – єдиний спадкоємець своїх батьків. Але мені байдуже, які у нього статки, ти розумієш?

Звісно розумію! Ти не повинна виходити заміж за грошовий мішок. Раджу послати його туди, куди послала Закарі.

Але як відреагує тато? Він буде дуже сердитий. Що я йому скажу?

Так і скажи, що погано уявляєш мішок у ролі чоловіка.

Відповідь на цю фразу не прийшла. І Ліза почала хвилюватись.

Агов, чого мовчиш?

Сміюся. Намагаюсь уявити мішок у ролі чоловіка. Лізо, як же з тобою легко. У мене ніколи ні з ким не було такого взаєморозуміння.

У мене теж.

У нас тут усі мислять зовсім інакше. Уявляєш, мені ще й заздрять, що в цьому сезоні я вже сьому шлюбну пропозицію отримую.

Сьому?! Оце ти популярна! Тобто до Закарі ти ще кільком претендентам відмовила?

Знала б ти, чого це мені коштувало. Я тільки й мрію, щоб наречені вже нарешті закінчилися. Мені б якось протриматися ще шість днів.

А що буде за шість днів?

Новорічний бал. Він завершує сезон. Після закінчення балу заручини вже не укладаються до початку наступного сезону. Мене залишать у спокої майже на рік!

Ліза всім серцем хотіла, щоб Елізабет дали спокій, про що і повідала їй як на словах, так і за допомогою смайликів.

Тримайся!

Постараюсь. Але якщо завтра я не вийду на зв'язок, то батько мене все-таки вбив за впертість.

Не вб'є. Дай вгадаю: батько тебе дуже любить.

Якось же він пережив попередні відмови дочки, переживе і ще одну.

Так і є. І я його теж дуже люблю, навіть незважаючи на те, що він усією душею хоче видати мене заміж. Він вірить, що так мені буде краще. У нас так заведено.

Ех, мене там у вас немає. Я б на раз твоїх наречених відфутболила.

Я багато думаю про те, чи немає все ж таки якоїсь можливості нам із тобою зустрітися. Я питала у знаючих людей. Мене запевнили, що це практично неможливо.

Дивна штука – інтернет-спілкування. Перед очима Лізи були рядки символів, але вона відчула всю силу жалю, з якою вони були написані. І пальці самі собою надрукували слова підтримки.

Я б теж хотіла зустрітися з тобою наживо. Так само сильно, як і ти. Але вже добре те, що ми можемо спілкуватися віртуально.

Так, це справжнє диво. Ти віриш у дива?

Ще до того, як Ліза встигла відповісти на це філософське риторичне питання, їй поставили ще одне – більш приземлене.

До речі, що означає "відфутболити"?

А Елізабет, схоже, справді живе за кордоном. Легко спілкується українською мовою, але не знає розмовних слів, ніби вивчала мову не в живому спілкуванні, а за підручниками.

"Відфутболити" – це те саме, що і "відшити", "послати подалі", "послати під три чорти", загалом, позбутися. А в дива мені б хотілося вірити, але їх не буває.

Бувають.

От якщо отримаю залік з риторики, повірю в дива.

Ех, мене там у тебе немає. Я здала б твою риторику на найвищий бал.

Котову не здала б.

Немає такого професора, якого я не змогла б переконати у своїх знаннях.

Ого! А хтось називав себе сором'язливою і нерішучою.

Я дуже сором'язлива, коли справа стосується амурних питань. Соромлюся і ніяковію в присутності кавалерів, але не біля академічної дошки перед викладачами. Там я, як риба у воді!

Ліза мимоволі посміхнулася. Вона несподівано впізнала в Елізабет себе. Не в тому сенсі, що її бентежать кавалери, а академіки, навпаки, викликають приплив сил, а тому, що вона так само вперто може відстоювати свою позицію. От вирішила Елізабет, що риторика їй до снаги і Котов на її зуби — і все тут. А Котов, між іншим, проковтнув би її і не вдавився.

А ми з тобою дуже схожі. Слухай, чому ти написала, що ми близнючки? Звідки ти це взяла?

До цього часу Ліза не сприймала слова Елізабет серйозно. Вважала, що фраза про близнюків була просто способом зав'язати розмову з незнайомкою. Не може у Лізи бути сестри, і тим паче близнюка. Звідки б їй взятися? Ліза — єдина дочка своїх батьків. Вони ніколи не згадували, що мама носила двійнят і другий близнюк кудись зник. Але що як у словах Елізабет все ж таки є частка правди?