Позбав мене від нареченого, сестричко

Розділ 15. Легенда старого замку

 

Розділ 15. Легенда старого замку

 

— Ця загадкова історія трапилася в ті часи, коли в замку ще влаштовували пишні новорічні свята і насамперед бал-маскарад, — почав розповідати легенду Освальд. — О, бачили б ви, як сяяло тут усе напередодні свята. Стіни прикрашали ялинковими гілками та гірляндами з різнокольорових вогників, вікна обсипали срібними блискітками.

Уява Лізи моментально увімкнулася і почала малювати всю ту красу, про яку розповідав управитель. Хотілося б подивитися на замок, залитий новорічними вогнями.

— Та зима, про яку йтиметься, була напрочуд сніжною. Сніг сипав з ранку до вечора, але за кілька днів до новорічного балу встановилася ясна погода. І ось одного з таких морозних, але сонячних днів у замок доставили сукню. Надзвичайно красива тонка робота. Дивовижний сміливий фасон, якого не було в жодної модниці. Вона, як випливало з пояснювальної записки, призначалася для однієї з гостей балу. Щоправда, не уточнювалося, для якої саме. Але нема біди. Тодішній господар замку розпорядився дізнаватися у кожної з прекрасних леді, що прибувають на свято, чи не для неї залишили сукню.

— І що ж, хазяйка знайшлася? — Ліза була зачарована історією.

— На жаль ні. На бал з'їхалося багато гостей, але ніхто з них не підтвердив, що замовляв доставку сукні на маскарад. Замок шумів, гості веселилися, а вона так і залишилася висіти в гардеробі, так і не дочекалася господині, — Освальд сумно посміхнувся.

Лізі теж було шкода, що така краса залишилася не затребуваною.

— Але потім з'ясувалося, для кого призначалася сукня?

— Цього ніхто так і не дізнався. Того року бал вийшов чудовим, але він виявився останнім. Так уже сталося. Господарі з'їхали з замку до столичного маєтку і більше не влаштовували пишних свят.

— Чому?

— Справи, робота, турботи… — управитель наморщив чоло. Зморшки на лобі будь-кого зроблять старшим, але тільки не Освальда. Йому личило. Він став ще добрішим і загадковішим. — Але ж є й інша версія. Можливо, справа в сукні, — сказав він змовницьким голосом.

— У сукні? Тобто через неї бали припинилися?

— Боюся, що так. Всі, хто служать у замку, вірять, що він проклятий доти, доки у сукні не знайдеться хазяйка. Хтось має її надіти, щоб бали у замку відновилися.

— І ви в це вірите? Це ж просто легенда.

— Хто знає, — таємниче усміхнувся Освальд. — Кожна легенда має частку істини.

— У такому разі, можливо, комусь варто спробувати надягнути сукню, щоб зняти прокляття?

— Кому? Сукня призначалася для гості замку. А у замку давно не було гостей.

До речі, так і є. Елізабет розповідала, що замок багато років стоїть пусткою, тому вона й наважилася пробратися сюди.

— Проте сьогодні нарешті з'явилася гостя, — засяяв Освальд.

Не важко було здогадатися, що він має на увазі Лізу. Якось так вийшло, що вона справді отримала сьогодні запрошення у гості від господаря замку. Щоправда, у замку зараз гостює ще одна леді. Та, у якої від холоду клацають зуби. Чи її не рахують, бо її не так запросили, як вона сама напросилася?

— Можливо, якщо ви надягнете сукню, новорічні бали в замку відновляться вже цього року, — замріяно видав Освальд.

— Але ж новий рік вже завтра.

— От і перевіримо.

 Він махнув рукою комусь, хто стояв у коридорі, і Ліза вловила шелест тканини. Вона зрозуміла, що зараз в кімнату занесуть ту саму легендарну сукню.

— І все ж таки не я її хазяйка, — висунула вона останній аргумент.

— А якщо вона призначалася саме вам і всі ці роки терпляче чекала на вас…

Освальд ще не встиг закінчити фразу, коли у кімнаті з'явилася дівчина в уніформі покоївки. Вона дбайливо, якщо не сказати благоговійно, тримала в руках шовковий чохол.

Ліза вмирала від цікавості, що ж там приховано під чохлом. Як виглядає сукня?

Покоївка поклала її на ліжко і швидко залишила кімнату. Разом із нею зник і Освальд. І лише білий кіт залишився лежати у кріслі. Погляд його розумних очей перекочував з Лізи на сукню і назад.

— Тобі теж цікаво, що там? — посміхнулася вона.

Освальдові вдалося справити на неї враження старою легендою. Не можна сказати, що Ліза повірила в неї на всі сто, але перейнялася. Вона знімала чохол акуратно, відчувала сильне хвилювання. Здогадувалася, що сукня виявиться незвичайною. Чекала побачити все, що завгодно, але тільки не те, що побачила. З глузду з'їхати можна! Не може цього бути!

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше