Розділ 22. Рецепт

Розділ 22. Рецепт

Невідомо, скільки часу Ліза була б у шоці від подиву, якби не шум у коридорі. Він вивів її зі ступору. Вона домовилася з Елізабет пізніше знову вийти на зв'язок і визирнула за двері подивитися, що відбувається.

Порушниками спокою знову виявилася парочка медиків. Ліза не бачила початок сцени, але, судячи з картини, що їй відкрилася, з лікарем сталася неприємність — він оступився і впав. Проте медсестра досить швидко і вправно повернула його у вертикальне положення.

Щойно він віднайшов твердий ґрунт під ногами, одразу запитав:

— Коли індивід обирає напрямок свого поступального руху, керуючись абстрактно зазначеними просторово-часовими аспектами, чи може він бути певною мірою переконаний, що його траєкторія не несе свідомо хибних концептуально-обманних характеристик?

І поки Ліза намагалася зрозуміти всю філософську глибину щойно поставленого їй запитання, медсестра розшифрувала думку колеги:

— Ми заблукали.

Ліза відчула докори сумління. Адже її просили провести медиків до хворої. А вона натомість дала їм лише усні інструкції. І ось він результат — ескулапи блукають замком замість того, щоб лікувати постраждалу.

— Ходімо, я проведу, — взялася вона виправити свою помилку.

Перед тим, як зайти до вітальні, медики надягли білі халати, які дістали зі своїх валізок. Вигляд у них став солідним та професійним.

Ліза пропустила їх уперед, а сама зайшла слідом і обвела кімнату поглядом. Обстановка справляла досить похмуре враження. Лаура продовжувала лежати на софі зі стражденним виглядом, а Брайан і Крістофер сиділи в кріслах і гортали газети. І лише Освальд і Міранда були зайняті важливою справою — прикрашали сріблястими шишками і кулями незрозуміло звідки взяту кімнатну ялинку. Напевно, перенесли сюди ту, що стояла у ніші в коридорі.

Поява людей у ​​білих халатах викликала помітне пожвавлення. Лаура залишила одне око млосно напівприкритим, друге тим часом жило власним життям, відстежуючи пересування медиків. Чоловіки повідкладали газети і теж з цікавістю спостерігали за розвитком подій. І лише Освальд і Міранда незворушно продовжили прикрашати ялинку.

— Дипломований лікар приватної практики, паталогохірург і кардіоанатом зі своєю асистенткою, — представила свого патрона і себе медсестра. — Ми на виклик. Як нас поінформували, одній із гостей замку стало зле.

— Все вірно. Прошу, сідайте, — Брайан виявив гостинність, підсунувши стілець до софи.

Ліза не могла не помітити, що він дуже радий появі медиків. І його зовсім не бентежило, що один із них пересувається злегка зигзагоподібно.

Лікар не став відмовлятись і скористався пропозицією. Він приземлився на стілець, відкрив валізку і дістав звідти… ні, не стетоскоп, а аркуш паперу та олівець.

— Розкажіть, з чого все почалося, — попросила медсестра. — Лікарю необхідно зібрати анамнез.

— Це почалося так несподівано, — видала Лаура мученицьким голосом, — в очах потемніло, у вухах задзвеніло.

Клац.

Лікар з розумінням покивав, записуючи щось на папері.

— …а тепер відчуваю сильну слабкість, — продовжила хвора, — не можу навіть підняти голову.

При цьому голову вона все-таки трохи підняла, намагаючись зазирнути одним оком у записи лікаря. Друге про всяк випадок продовжувала тримати стражденно напівприкритим.

На цьому опитування було завершено. Мабуть, зібраного анамнезу лікарю вистачило для встановлення діагнозу та призначення лікування. Він передав нотатки медсестрі, і та зачитала рецепт.

— Великий келих гарячого солодкого грогу з корицею, гвоздикою та щіпкою чорного перцю.

— Зараз принесу, — відповів Освальд.

Лаура залишилася задоволена призначеним лікуванням і її ліве око нарешті синхронізувалося з правим. Вона, схоже, дійшла висновку, що жодної небезпеки від лікаря немає, і спробувала навіть трохи пограти очима у бік Брайана. Проте недовго — до тієї миті, поки лікар не вирішив зробити філософську ремарку.

— Чи повинен окремо взятий індивід сприйматися нами як такий, що несе відбиток недуги в метафізичному сенсі цього слова, якщо зазначений мною вище відбиток існує лише в словесно-образній формі і виражається за допомогою наносних елементів? Думаю, багато хто зі мною погодиться заперечувати тією чи іншою мірою оголошену мною тезу. Але не робитимемо поспішних евристичних висновків, оскільки одна очевидна недуга мною все ж таки виявлена.

Ліза вже трохи почала звикати до специфічної манери лікаря говорити і навіть у загальних рисах зрозуміла його думку, чого не скажеш про інших присутніх. Вони виглядали вкрай спантеличеними, але на допомогу, як завжди, прийшла медсестра, яка розшифрувала слова лікаря.

— Загалом хвора здорова, але є один специфічний симптом.

Лікар згідно кивнув і продовжив:

— Я про спонтанне частотно-повторюване змикання верхньої і нижньої кісткових структур передньолицевого відділу, яке має тенденцію супроводжуватися характерним помітно вираженим звуком, який у повсякденній практиці буття має пристрій для відлову гризунів.

Це лікар про клацання зубів Лаури? Усі із завмиранням чекали, що медсестра розшифрує думку колеги, але в цей момент у вітальню повернувся Освальд із підносом у руках. На таці красувався високий келих із бордовим напоєм, аромат якого з нотками кориці та гвоздики миттєво заповнив кімнату.

Лаура піднялася на лікті, готова прийняти ліки, але коли Освальд наблизився до софи, лікар зняв з підносу келих, промовив кілька хитромудрих слів подяки і осушив ємність декількома великими ковтками.

То це він собі замовляв напій? Ліза мимоволі посміхнулася і наступної миті зловила на собі погляд Брайана, якому, вочевидь, теж було весело. У зелених очах танцювали біси. Аристократ називається.

Схоже, віконтові було дуже цікаво, яке все-таки лікування призначать Лаурі, якщо грог скасовується. Лізі теж було цікаво. Кілька секунд вони з Брайаном обмінювалися усмішками в очікуванні вердикту лікаря. Чи могла вона подумати, який фурор викличе призначення і як позначиться безпосередньо на самій Лізі?