Розділ 28. Невже вдалося?

Розділ 28. Невже вдалося?

— Вся ця історія з подарунком на шістнадцятиліття неприємна вам не через сам подарунок, а через людину, яка його зробила.

Ліза дивилася прямо у вічі Брайана, тому що збиралася по них зрозуміти реакцію на свої слова. І правильно робила. Бо мімічні м'язи віконта не сіпнулися, він навіть зміг утримати усмішку на своєму обличчі, а от очі його видали. Ліза влучила в ціль. Брайан недолюблює свого кузена. І "недолюблює" — це ще м'яко сказано. Між ними значно більш болючі стосунки, ніж проста "недолюбов".

Як Ліза здогадалася? А ось як. Коли Брайан проводив екскурсію картинною галереєю він розповів про всіх своїх родичів. Про деяких відгукувався дуже тепло, про деяких із нотками іронії, але він жодного разу не згадав кузена. Але ж Ліза чудово знала, що він у віконта є. Саме двоюрідний брат подарував той незвичайний подарунок, який став підґрунтям для однієї з легенд замку. То чому ж Брайан не підвів своїх гостей до його портрета, чому не сказав про нього жодного слова? Так поводяться з людиною, яку викреслили з життя.

— Я мала рацію?

— Так.

У цьому короткому "так" вібрувало напруження впереміш з досадою через програне парі. Тембр голосу став нижчим, ніж зазвичай, і ще приємнішим.

— Саме у день вашого шістнадцятиліття і сталося те, через що ви перестали спілкуватися з ним? — Зробила Ліза ще одне сміливе припущення.

— Ми спілкуємося.

— На людях. Але з того дня ви більше не відчуваєте один до одного братерських почуттів. Чи не так?

— Так, — Брайан відвів погляд, знову взяв Лізу під руку і повів у сизу напівтемряву підвалу. — Продовжимо екскурсію. Ви ж так хотіли оглянути цю основну пам'ятку замку — його серце. Тут стільки всього цікавого. Ось, наприклад, зверніть увагу, по лівій стіні тягнуться водопровідні труби. А праворуч ви можете бачити двері до підсобного приміщення, де зберігається слюсарний та садовий інвентар, а також мітли, граблі, лопати, відра. Бажаєте подивитись?

Он як, віконт дозволяє собі іронізувати? Зібрався заговорити їй зуби?

— Дякую, ваша світлосте, прогуляймося далі. У вас буде можливість виконати умову парі. Адже я вийшла в ньому переможницею. Визнаєте?

— Вимушений визнати. І не лише свою поразку в парі, а й свою страшну необачність.

— Що ви маєте на увазі під необачністю?

 — Мені не варто було укладати парі з медіумом. Я іноді забуваю, яка ви незвичайна дівчина.

Лізу знову пробрало від його оксамитового голосу, який Брайан чомусь знизив до таємничого півшепоту. Знає, його лукава світлість, з якою інтонацією вимовляти компліменти.

— Я не використовувала дар, якщо ви про це — лише свій журналістський нюх, — Ліза обдарувала співрозмовника усмішкою.

— Журналістський нюх? — він повернув їй усмішку. — Знаєте, іноді мені здається, що я розмовляю з якоюсь іншою дівчиною. Таку Елізабет, яка відкрилася мені, ніхто не знає.

Йой. Так можна себе видати. Ліза зробила крок і зненацька оступилася. Не помітила, що підлога тут нерівна.

— Обережно, тут уступ!

Їй не дали впасти. Брайан упіймав і притиснув до себе, даючи можливість відновити рівновагу. Їхні тіла торкалися якихось кілька секунд, але Ліза чітко встигла вловити, що Брайану це сподобалося. Він випускав її неохоче. Лізу вкрай обурило, що віконт нахабно отримував задоволення від несподіваних вимушених обіймів. І щоб не аналізувати, які відчуття при цьому охопили саму Лізу, вона пішла у наступ.

— Отже, ваша світлосте, я чекаю на розповідь про події того дня. Чому між вами та вашим кузеном пробігла чорна кішка? Що за подарунок він подарував?

— Справа не в подарунку. Подарунок був чудовий.

Вони знову рушили розміреним кроком підвальним коридором. Правду кажучи, це похмуре місце з кам'яною підлогою і кам'яними стінами, від яких віяло давниною, якнайкраще підходило для бесіди, яка мала розкрити одну з таємниць.

— Я давно мріяв про цей подарунок, — продовжив Брайан. — І навіть не чекав, що один із гостей подарує мені щось подібне, тим паче кузен. З Ітаном у нас завжди були нерівні стосунки. Але я щиро радів і навіть не здогадувався, що подарунок за його задумом мав стати для мене втішним призом — компенсацією за зраду.

У словах віконта проскочила гірка самоіронія, і Ліза, ще навіть не знаючи про що мова, раптом відчула співчуття, що незрозуміло звідки взялося, і солідарність по відношенню до Брайана. Вона б цьому кузенові вуха відкрутила.

— До речі, ось ще одна визначна пам'ятка підвалу, — кивнув віконт на невеликі дверцята на стіні, — розподільний щиток. Зазирнемо?

Знову іронія? Ліза йому співчуває, а він продовжує кепкувати з того, що вона обрала не найвдаліше місце для екскурсії? Вона поглядала на щиток, міркуючи, як би дотепніше відповісти на обурливі інсинуації, і, мабуть, якби в неї не було наметаного ока майбутнього журналіста, пропустила б найцікавіше. Брайан, імовірно, спеціально акцентував її увагу на нудному щитку, щоб вона не помітила на протилежній стіні невеликі непримітні двері з кодовим замком.

А чи не за цими дверима утримують бранку, хто б вона не була? На жодних інших дверях, які потрапляли Лізі на очі, такого хитрого замка не було. Підмивало поставити Брайану пряме запитання, але Ліза утрималася. Вона не сумнівалася, що він уникне відповіді і, більше того, здогадається, що вона знає його таємницю, та вживе запобіжних заходів. Краще дочекатися зручного моменту і все дослідити самостійно. Ліза знає, де двері, знає код від замка — ніщо не завадить проникнути всередину.

Брайан, який не підозрював про підступні плани співрозмовниці, продовжував свою розповідь.

— Знаєте, як я дізнався, що насправді задумав Ітан?

— Як?

— Того дня у замку був бал-маскарад. І гості, і господарі замку розважалися у бальній залі в карнавальних костюмах. Кузен старший за мене на десять років, проте, у шістнадцять я вже наздогнав його за зростом. Ми з ним схожі зовні, а в масках та карнавальних вбраннях нас стало майже неможливо відрізнити. От леді Анаель нас і переплутала. Вона танцювала зі мною, а думала, що її кружляє у вальсі Ітан, тому з її вуст злетіли слова, що призначалися йому...