Пожинаючи плоди

Глава 4

- Як твій день? Жива? - зі смішком запитала Лада.

- Думала моє життя закінчиться на самій сентиментальній ноті, - з сумом відповіла я. - Я навіть прокинутися не встигла, як до нас наїхали родичі. Починаю думати, що потреба Лук’яна сидіти в кімнаті, то необхідність для виживання. Дітки в школі, Святослав на роботі, а родичі з 9 ранку вже на порозі. Приїхала тітка Люба, звісно, з сім’єю. До обіду тітонька ділилася своїм життям. Після години спілкування з нею я щиро пошкодувала Мар’яна. Тітонька розповіла мені, як Мар’янчик дівчинку собі завів. А вона йому й каже, що ми їдемо в Грецію, звичку раз на квартал виїжджати тітка не змінила, й пропонує взяти з собою дівчинку, бо мають ж вони на неї подивитися.  Мар’ян взяв. Але дівчина їй не сподобалася. Її материнське серце відразу розгледіло в ній змію підколодну. Й вона прийняла вольове рішення, що її кровиночка  з нею не буде. Й розповіла мені душевну розповідь, проте, як вона недосипаючи ночей зводила ту капосницю. Щоб ти розуміла, тітка навіть змусила ту дівчину заплатити за поїздку в Грецію. Як на мене, то та дівчина була святою людиною. Тому, що колонія тарганів у моїй голові вже почали будувати плани де взяти дробовика. Бо, здається, тільки постріл з нього в голову міг спинити нашу тітоньку. Після ситного обіду, тітонька подумала, що як же ми сиротинки виживимо в цьому лихому світі й вирішила, що вони певно поживуть деякий час у нас, щоб ми могли пережити цей безперечно болісний й критичний час. Й зайнялася вона мною.

- А ти що? - насторожилася Лада.

- Я? А я молилася. Пошли мені самовладання. Дай не засміятися. Дай терпіння. Дай безпам’ятство. Й дай сил нікого не вбити. Тітонька довго й монотонно  перебрала усі мої гріхи. Зі смаком пройшлася по моїй недосконалості й невдячності. Але додала, що всі ми були молоді, а Лана така була зайнята на роботі й мною не було кому займатися, але вона мені то пробачає, бо впевнена, що під її чуйним керівництвом з мене будуть люди. Далі прийшли близнюки. Тітоньці страшенно хотілося підтримати бідних діточок. Януся дула пузирі з жуйки. Ярема удавав, що він не з цього світу. Звісно, ми погано їх виховали, а от її Мар’янчик має ідеальне виховання. Він маму слухає й робить тільки те, що мама каже.  На той час мій терпець домотався до кінця. Мені вже було дуже байдуже, що ця гламурна древність є нашою родичкою й у мене мають бути якісь там почуття. Хоча почуття у мене якраз були. Щедро розпускалася ненависть до усього живого, випліталися узори з люті й накривало, як пологом, злістю. Й тут повернувся Святослав. Боженько, він геній!!! Інформації в його голові живе аж занадто. Цікаво, що у нього інтелектуальна складова розділена від емоційної. Він порадив тітоньці менше їсти й схуднути. Захопливо розповів про те яким способом то краще зробити. Вона змінювалася в обличчі від блідості, на зразок, я зараз свідомість втрачу, до бурякового кольору - зараз буде інсульт. Але Святик того не помічав, він з наснагою розповідав, як їй буде гарно, коли вона зробить нову зачіску, а то ця нагадує, що їй, наче на голову кішку положили. Він нарадив їй безліч способів для боротися зі зморшками, від народних, масажу й гімнастики для обличчя, косметологічних, засобів для домашнього догляду й щось таке чого я вже не запам’ятала. Коли він дійшов до менопаузи, то тітка не витримала, вона згадала, що у них ще були термінові справи й зі швидкістю молодого гепарда з валізами рвонула з нашого дому. Святослав був засмучений. Він щиро не розумів, що трапилося, адже вони так мило говорили.

  Під час усієї моєї яскравої розповіді з кодовою назвою «буря й натиск» Лада булькала від сміху. В кінці її душа не витримала зміни парадигми й вона відставила телефон в сторону й зайшлася диким сміхом. Тут вже не витримала я й кинула трубку. Подумала й набрала Платона. Відповів наче чекав дзвінка.

- Сонечко моє привіт! Як в тебе справи?

- Мирана?! - розгублено пробелькотів він. - А що сталося?

- Сьогодні приїздила тітонька Люба підтримати нас. Отак знаєш від усього свого серця. І знаєш рідний, я одна не палаю бажанням зустрічатися з нашими родичами, а їх у нас багато. Я підозрюю інші не ломанулися, бо знали про тітоньку Любу. Отже, ти береш речі й переїздиш сюди жити. Я до тієї вовчої зграї сама більше не вийду.

- В мене навчання. Я не можу. І їздити мені далеко, - як міг ухилявся він.

- Мені байдуже, навіть якщо у тебе понос, СНІД, чи по ночах ти виєш на місяць. Щоб сьогодні був тут. Інакше я підкину чутку, що ти будеш єдиним спадкоємцем.

- Ти, що здуріла?! - відчутно ковтнув він. - Таке говориш… Я до них теж не піду. Я їх боюсь.

- Я на амбразуру теж не полізу. Мої інстинкти кричать - вали з країни. А так удвох ми будемо протистояти цілому світу. Я буду стояти за твоєю спиною і якщо що, то за твою смерть жорстоко помщуся.

- Знущаєшся? - завив він.

- Платон, - видихнула я, - я цілий день провела з тітонькою Любою. Я зараз перебуваю в крайній степені неадекватності. Мої мрії колихалися в таких безоднях, що я тепер сама себе боюся. Мені потрібна твоя підтримка.

- Ти шантажистка, - гнівно прошипів він.

- Ой, я завелась, що капець. Серйозно? - закотила очі.

- Може ти Лук’яном будеш прикриватися?  - вніс він ще одну пропозицію.

- А може я поїду прямо зараз? А то знаєш в труні кишень немає. Мені той спадок не жме. Я вже сама готова доплатити, аби родичів не бачити.

- Добре! Добре! Я пакую речі. Боже, ти з мене не тільки мотузки в’єш ти мене ще й в трубочку скручуєш.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше