Пожинаючи плоди

Глава 10

Ніщо так не надихає, як реченець і, може трішки, відчуття провини. Я встигла все й на роботу, й подарунок купити, й від дядечка цілий день вдало переховатися, й про обладнання поклопотатися. А то було складно, бо спочатку я була відправлена усіма  в напрямку до ГОА. І може мені й бракує знань про те, як воно все працює у великому фармацевтичному бізнесі, та як працюють люди я знаю напевне. А так, як я була дуже мотивована на досягнення своєї цілі й те обладнання мені було потрібно, то натхнення отримали всі.  

   З роботи я виходила в жанрі кращих шпигунських ігор. Ці ігри, як не крути, а позитивно впливають на мій розумовий розвиток. Уміння самоорганізації росте на очах, а усі мої рухливі дії ретельно продумані. Певно я вже можу претендувати на звання майстра спорту з уникнення зустрічей з родичами.

   З полегшенням зітхнула, коли оминула усіх перешкод й сіла в авто. Зайвою сором’язливістю я не відрізнялася ніколи. Коли я бачила вигоду я її брала, а не мило шарілася з думками, що я того неварта. Тож коли випала нагода я з готовністю заграбастала водія покійної Лани Василівни з авто представницького класу. І безмежно тішилася, що то не я за кермом на цих божевільних дорогах.

   Водій був мовчазний і уважний й то було щастя. Озвучила йому наш маршрут. Отримала від нього коротку відповідь: «Зрозумів». Поглянула на безперервний потік машин. Зітхнула. Й відкрила теку з паперами, що мені турботливо вручила Настя, вірна помічниця Лани Василівни. І, чим більше я дивилася, тим більше хмурнішала. Жадібність ще нікого до добра не доводила. А тут вона квітне зловонним духом. Безсило видихнула, склала папери в теку і якийсь час просто витріщалася на похмуре місто в сірій млі. Й невідрадні думки тяжкими краплями осідали на моєму настрої й бавилися відчуття, що ми зараз, як павуки у банці. Як Лана Василівна це все витримувала? В те, що вона не бачила я не вірю. З її то досвідом… Але вона воліла ігнорувати. А потім впхала в цю банку мене. Шкода, що я не можу з’ясувати, чим вона керувалася, коли приймала таке рішення…  

 Зрозуміло чого не Лук’ян, він наразі неготовий. Платон не доріс. Але чому не Лада? Вона боєць. Мені ж забракне сил отак напряму вийти. Я не піду напролом. Я обійду. Я максимально спробую вийти з найменшими втратами. І не тому, що я така добра. Просто жнивувати  плоди тієї ненависті, невдоволення енергетично затратно. А свою енергію я б воліла витрачати на щось прекрасніше…

     Ладуся мене зустріла уже майже зібрана. Вагітність її змінювала. У ній почала з’являтися м’якість, урівноваженість і  внутрішній спокій.

- Привіт! - привітала вона мене й уважно оглянула з голови до ніг.

- Привіт! Ти теж чарівно виглядаєш, - на всякий випадок випередила я її.

- Чай? Кава? - глянула вона на мене.

- Чай, - погодилася я.

- А я сподівалася каву хоч понюхати, - розчаровано зітхнула вона. -  В пекельному напою мені відмовлено. Я тепер просто відкриваю банку і нюхаю. Виявляється це єдиний запах від якого мене взагалі не нудить.

- То все мине.

- От! Ти того не переживала, тому мовчи. Розкажи краще, як пройшов вчорашній вечір?

- Вечір, в оточенні вершків суспільства та наближених до них, пройшов в дусі розкоші та статусності. Усі ці шалено дорогі машини, непристойно недешеві годинники та інші обов’язкові аксесуари були майже з цінниками, щоб легше було визначити брендованість та вартість. Від блиску й шику у мене сльозилися очі й краялося серце від того безглуздя. Комплекс меншовартості демонстровано в усій красі. Таке враження, що всі вийшли з однієї пісочниці та з одного інкубатора. І ці всі статуетки їм допомагають відчути себе значущими й належними до кола обраних.  Знаєш, - задумливо сказала я, помішуючи чай, - якби я виросла в цьому середовищі, я б вважала, що все нормально. Та я останні роки провела в середовищі де скромність - це цінність, а для самоствердження достатньо таланту та професіоналізму. І я не розумію тієї гострої потреби самостверджуватися через «статусні» речі І абсурдність всього цього дійства мене розпилює на атоми.

- Який в тебе був цікавий вечір, - уїдливо посміхнулася вона.

- Ага! До речі до мене підійшов знайомитися й набиватися на каву Назар Холодницький. Що за фрукт?

- Хм! Цікаво! - потарабанила вона пальцями по столу. - Назар Холодницький вдало підхопив початий його батьком бізнес й тепер у нас вважається успішним бізнесменом. У нього досить широка сфера інтересів: мережа медичних клінік, аптечна мережа, мережа спортивних клубів, оздоровчих пансіонів й ще всяко різне. Цікаво, що хоче від нас?

- Він не встиг озвучити свої грандіозні плани, - криво посміхнулася я.

- Сходи попий з ним каву й дізнаємося. До речі, як він тобі?

- Блондин з зовнішню, що вражає жіночі серця. Я майже чула, як ті серця розбивалися довкола нього. Й цей потішник дам виглядав, як людина зі своїм всесвітом всередині. Таким самодостатнім, самостійним і якому щиро байдуже до того, що його не цікавить.

- Ага! Просто шедевр природи. Суцільна ходяча зваба і фігурою ладний, і мордою гожий, і молодий, і багатий. Панянки за цим альфачем геть звертаються з кола й мріють прибрати його до своїх рук. Та приборкати цього затятого парубка ще не вдалося, хоча він періодично ходить з кимось з дам під вінець, але ненадовго. Певно, не може він подарувати себе тільки одній жінці. До речі, він зараз саме знову розлучений, - пробурмотіла вона й задумливо глянула на мене. -  Хоча…Ні...Ти не в його стилі,  - похитала вона головою. - Гарненька спідничка й блузочка. Ти маєш страшенно діловий вигляд, - бовкнула вона. -  Отже, бізнес, - заглянула вона мені в очі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше