Пожинаючи плоди

Епілог

  Усі ми вчимося. Вчимося бути людьми, бути щасливими, приймати рішення, досягати внутрішнього спокою. Адже, якщо всередині тебе гармонія, то щоб не траплялося у зовнішньому світі ти зможеш це спокійно сприймати. Бо ти знаєш, що немає сенсу хвилюватися, коли ситуацію можна змінити й вже точно даремно хвилюватися, коли вплинути на ситуацію ти не зможеш ніяк.

  Й ми усі теж змінювалися. Непомітно, але невпинно.

Платон зустрів дівчину й, здається, що сходу влип в неї, як муха в патоку. Рівень глупства різко пішов на спад. Своє хобі він не покинув й організував школу танців. Танцюрист в нашій сім’ї все ж був.

Ярема знайшов себе у мистецтві фотографії. По закінченні школи він пішов вчитися на фотографа. Я вже чекала якогось обурення зі сторони Лук’яна на тему, що це не серйозна професія, але він його підтримав. У них взагалі стосунки змінилися й стали більш довірчі та близькі.

Януся подалася в медичний. Тепер вона неймовірно серйозна студентка, яка час від часу випробовує на усіх нас свої здобуті знання. В неї навіть з’явився друг, який дивиться на неї закоханими очима, проте думаю вони самі якось розберуться у своїй дружбі.

Ладуся народила дівчинку. Материнство зробило її м’якішою. Але на тому все. Енергії у неї вистачало й далі на всіх нас.

Лук’ян взяв на себе керування компанією. Й виходило це в нього набагато краще, аніж у мене. Поряд нього вже була помічена жінка. Чекаємо через скільки років він зробить наступний крок.

Свят ходив по тонкому льоду. У нього все чудово виходило в плані роботи. Він дійсно бісів геній й цим іноді продовжував доводити усіх до сказу. Але особисте життя…було покрите мороком та жахом. Стосунків він не заводив, переховуючись за зайнятістю. І нас він, наче й прийняв, але все одно залишався якийсь холодочок. Напевно, так і мало бути, коли ти несподівано знаходиш цілу родину, то має минути якийсь час, щоб можна було звикнути й адаптуватися до кола сімейства.

Лідії Василівні лікування пішло на користь. Принаймні свічок вона стала палити менше й почала спілкування зі своїми дітьми. До внуків, я так розумію, усім ще все одно страшно її підпустити.

Любов Василівна пережила жорстокий стрес, коли її слухняний синочок з дівулею у пірсингу махнув з країни й розпочав своє нове життя якомога далі від турботливої матусі.

Дмитро Васильович все так же бубонить й строїть нас усіх.

Ростислава я нахабно витурила з компанії. Той політ оцінили усі. Я створила прецедент. Рівень ненависті зі сторони родичів виріс на кілька градусів. Прямо згадала анекдот чого українців люблять у пеклі? Бо вони ще й собі дрівець під казан підкидають. Десь приблизно так я оцінила ці дії й злісно задушила те все тріпотіння. Веселі були часи. Згадую про них навіть з гумором.

А зараз я була просто щаслива і вагітна. Але до цього я відкрила ревнощі Холодницького. Вони у нього працювали тільки чомусь в сторону музикантів. Але тут цих почуттів було до лиха. Він запросив мене на рок-концерт. Я ж не винна, що музична тусівка виявляється пам’ятає мене, навіть, коли цього не пам’ятаю я. Концерт. Фан-зона. І вокаліст усім повідомляє, що тут є одна особлива людина, яка змінила його життя. Я притулившись до Холодницького з нудьгою оглядаюсь, бо день в мене був марудний і я хотіла додому. Але тут звучить моє ім’я й руки Холодницького на моїй талії відчутно її стискають. Так ми відкрили особистий кінк Холодницького. Він залишався цілком нормальною людиною, до тих пір поки в моєму оточенні не з’являвся музикант, співак, композитор…тут усієї глибини проблеми ми ще не перевірили, а потім у нього падає забрало. Й голос розуму не може просочитися крізь темні води його власних тривог. Я чесно пробувала з ним це вирішити й прояснити різницю між ревнощами й вірою. Коли людина вірить, то вона спокійна й може бачити, а її емоційний стан конструктивний і зрілий. А ревнощі - це сама істерика, якраз через брак конструктивної форми. Тільки він уже був на такій глибині, що пояснення до нього не долітали. Він мало того, що мучився сам, та ще й мене втягував у своє пекло. Й все якось набирало обертів. До чисто страху, що я піду до музиканта ( так і осталося загадкою чого я маю до нього йти) добавився ще страх, що я піду не витримавши його ревнощів. Й до такого мене життя не готувало…

    Зате тепер я знаю, як виникають проблеми на порожньому місці. І як вони, почавши з малесенької проблемочки виростають до масштабів лавини негараздів, котра все змітає на своєму шляху. Терпіння мені в зуби. Й сили в поміч пережити цей океан почуттів нестабільного хлопця. З психами взагалі потрібно бути терпеливим, ввічливим й руками бажано не чіпати. Я й образитися для різноманіття не могла, бо тоді пильну увагу до мого тільця він викручував на максимум. А такого концентрованого щастя уже я могла не пережити.

  Але то були ще тільки квіточки, найбільша криза нам дісталася, коли приїхав мій колишній чоловік з пропозицією повернутися до нього на роботу. Я колишнього може й розуміла моментами, адже я була така зручна й на всі руки майстер, а от після мене він змушений був набирати штат. Та і його юні діві, який сюрприз, хотіли тільки отримувати, а не віддавати, хотіли свята, а не щоденних важких буднів, хотіли уваги, а не самим  її роздавати, попутно підтримувати, надихати й розуміти.

   Ярош був творчою особистістю й справлятися з суворою реальністю він ніколи не вмів. Але думаю, що  навчиться. Усі ж якось живуть з цим. Від пропозиції я відмовилася. Але Холодницького вже потягло у прірву «все пропало». Гордість була змішана зі страхом в однакових пропорціях. То був дуже яскравий момент, коли я вже реально думала, що ну його все до біса. Але його надсадний голос з фразою, що я виправлюсь, тільки не йди, ламав усі чаяння.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше