Глава 2

Кілька хвилин розглядаю себе в дзеркалі. Начебто жодних відверто кричущих нюансів, чисте, укладене волосся, ніякого макіяжу і занадто оголених частин тіла, крім ніг, звичайно. Сувора спідниця до коліна і блузка з рукавом, а більше у мене нічого й немає, інші мої одежини місіс Бігс замкнула на якомусь складі. В житті ніколи б не сунулася до бандюг, якби не ця ситуація. Зрадницький мандраж викручує коліна і я боюся, хоч би на нервовому ґрунті не почалася гикавка. 

Стрьомний паб знаходиться на самісінькій околиці, тому доводиться брати таксі, причому всю дорогу таксист на мене підозріло коситься з видом «пристойні дівчата в такі місця вранці не їздять». Але я вмію гордо підкидати підборіддя, тому він не наважується ляпнути щось не те. Мені його коментарі ні до чого, я й так вже вляпалася по самі вуха.

Плюс в тому, що в цей час в пабі майже нікого, можна не побоюватися, що на мене почнуть кидатися п’яні та грубі ірландські чоловіки, які настільки норовливі, що їм зовсім не важко засипати дівчину вельми сумнівними компліментами, хапаючи її при цьому за дупу. Підходжу прямо до барної стійки, сідаючи на високий табурет. Я бачу, що бармен або швидше за все власник пабу, мене помітив, по цій його поблажливій зігнутій брові в мою сторону, але кидатися обслуговувати нового клієнта він не поспішає.

- Водички? - криво усміхається він, все-таки підійшовши ближче, розглядаючи мене більш пильним поглядом.

- Ні, пива, - бадьоро відповідаю я, не опускаючи очей, уявляючи, що я до нестями смілива та відважна.

- З самого ранку? - шкребе він зарослу щетиною вилицю, явно не сприймаючи мене серйозно.

- Може, у мене похмілля!

На що цей нахаба тупо починає іржати, хитаючи головою.

- Зараз-зараз, дай я трохи посміюся, - тягне він, ніби знущаючись. - Я, звичайно, дико перепрошую, але ти не схожа на дівчину з похмілля, і взагалі на дівчину, яка п'є. Краще скажи відразу, що або кого ти шукаєш, - розумний який, але бармени зазвичай кмітливі хлопці, професія того вимагає.

- Я шукаю ірландців, людей Л’ю, які не відмовляться допомогти своїй землячці. Чула, що вони своїх в біді не кидають, - видала я на одному диханні.

- А чим землячка буде розраховуватися після з людьми Л’ю? - ставить він цілком резонне питання. - Вони дійсно допомагають, але не безоплатно, лялечко. Сама розумієш, ці хлопці ну ніяк не меценати і не благодійники. Якщо у тебе є якийсь бізнес і ти готова надати відповідну послугу. Наприклад, продавати на своїх прилавках контрабандне бухло або роздобути потрібну інформацію, або в крайньому випадку штовхати травичку своїм клієнтам чи розплачуватися своїм тілом. Що вибираєш? - його зеленкуваті очі пронизують мене ніби ножі.

- Нічого з цього. А хіба не можна просто позичити певну суму, а потім повернути її частинами?

- І в чому тоді вигода? Люди Л’ю безкорисливо не позичають. Залишила б ти краще цю затію, пташко. Невже це єдиний варіант?

- Чому це ти мене відмовляєш та ще й відповідаєш за них? - я просто так з цього табурета не зрушу, і він це добре бачить по моїм очам. - Раптом вони мені запропонують якусь нову альтернативу?

- Жодна альтернатива тобі не підійде. Повір, я вмію бачити людей наскрізь. Я розписався за них, тому що я один з хлопців Л’ю, але через те, що я не остання скотина я раджу тобі забратися звідси і пошукати вирішення питання в іншому місці.

- Думаєш, я така жалюгідна й слабка? - стискаю кулаки, а він закочує очі.

- Ісус свідок, я намагаюся їй допомогти. Ні, ти не слабка, тому що припхатися сюди потрібна сміливість. Але ти можеш стати зіпсованою та конченою жінкою, тисячу разів шкодуючи, що звернулася за допомогою до ірландської мафії. Мені що виштовхати тебе втришия? Я можу. …Як тебе звати? – додає він, загравши жовнами.

- Даяна.

- Я Куїн. Так ось, Даяно, - почавши протирати келихи, наче це його заспокоює, проказав Куїн. - Щиро сподіваюся, що природа не обділила тебе мізками і ти обов'язково знайдеш інший вихід. Це тобі від щирого серця гарячого ірландця.

- Зрозуміло. Ти штовхаєш мене до третього варіанту, - кажу не те собі, не те йому, сповзаючи з табурета. А як відомо ірландці народ страшенно цікавий, тому Куїн просто не зміг не запитати.

- Що ще за третій варіант? Якщо врахувати, що спочатку ти хотіла звернутися до бандитів, то це щось ще жахливіше.

- З одного боку так і є. Але це, друже мій, вже не твоя справа, - зухвало посміхаюся на прощання, хоча для такої діри це було дуже необачно.

- Гей, Даяно! - ловить мене за руку і вкладає в долоню сто фунтів. - Це тобі на таксі на зворотну дорогу. Може, як-небудь вип'ємо кави.

Незважаючи на свою гордість гроші я взяла, але каву з ним пити не збираюся, навряд чи він знайде мене в такому величезному місті, в Лондоні близько восьми з половиною мільйонів людей на хвилиночку. Хоча, може я все-таки погано уявляю можливості ірландської мафії, яку позаочі прозвали «північні щури», тому що живучі, нахабні та безстрашні. 

Через сорок хвилин я вже зовсім не думаю про Куїна і план номер два викреслений зі списку. Замість цього я набираю номер, вказаний на візитці Джоан Кемпбелл.

- Здрастуйте, Джоан, це Даяна. Я все-таки вирішила з вами зустрітися і бажано якомога швидше.

- Зустріч можна організувати прямо сьогодні. Рада, що ви зателефонували, Даяно, - і лікарка називає адресу клініки.

Джоан зустрічає мене особисто, навіть не віриться, що ця жінка перейнялася до мене такою співчутливою симпатією. Я от не можу розтягнути своє обличчя в такій сліпучій усмішці, а у неї це так легко виходить.

- Почнемо з того, що проведемо повне обстеження організму і з'ясуємо підходиш ти для нашої програми чи ні. Це займе максимум три дні. У нас тут дуже комфортні палати і харчування за рахунок клініки. Паралельно можна сходити на масаж, до косметолога або поплавати в басейні.

- Справжній курорт, - через силу видавила у відповідь зовсім безрадісно. - Мобільним користуватися можна?