Глава 16

- Привіт, лялечко! - слухавку він взяв не відразу. Тільки після моєї третьої спроби. - Чим зобов'язаний такій увазі?

- Мені потрібно звалити з Англії. Терміново, - ціджу крізь зуби.

- Ого, які заяви. Терміново, це означає сьогодні?

- Так. Але є одна проблема. Вірніше їх ціла купа, але це першочергове ...

- Дай вгадаю, це твоя величезна валіза із скарбами, яка лежить під ліжком? Вийти з нею через головний вхід у тебе не вийде, бо вони зрозуміють, що ти нагострила лижі?

- Ти просто приголомшливо кмітливий! Я вражена до глибини душі і лівої п'ятки! - ричу я. - Допоможи мені. Ти ж сказав, що ми подружимося.

- Правда? Я так сказав? А, значить, я тоді був не в настрої. Тому що у нас є ще одна проблема, через яку першу вирішити ніяк не вийде. Це твоя недовіра!

- Ти можеш без своїх підколів та знущань, тому що у мене вже справжня істерика?!!

- Гаразд, нервова дівчино, слухай сюди. Мені доведеться прийти, забрати валізу та вийти. А тобі через деякий час має захотітися подихати в парку, в лікарняному вбранні, щоб ніхто не запідозрив, що ти зібралася тікати. Але ж ти не дозволиш мені забрати твій ненаглядний скарб, ти мені не віриш. Я ж можу вкрасти твої книги, я можливо, для цього цілий план розробив, - він все-таки продовжує з мене знущатися.

- Я вагітна, - шепочу я йому. - Я переспала з Даміром і завагітніла природним шляхом. Це моя дитина. Мені вдалося підслухати розмову. Але головна лікарка вирішила видати цю дитину за чадо Лінди та Даміра. Вони у мене його відберуть, в цій країні я ніхто, мене не стануть слухати. Але я не збираюся продавати свою дитину!

- Хм, ситуація. Люди зазвичай, коли трахаються надягають презервативи. Ти про це не знала? - мене бісить його тон, але я розумію, що крім Куїна мене з Лондона ніхто не витягне.

- Я не збираюся зараз виправдовуватися і розповідати тобі про божевільні емоції та відчуття на той момент. Як мені бути зараз?!

- Я тобі вже сказав. Ти зможеш довірити мені свою довбану валізу? Дати тобі хвилину на роздуми?

- Ні, не потрібна мені хвилина. Приходь.

Я чекаю його, малюючи на вікні хитромудрі фігурки та букви з гельського алфавіту. Довіряти дико страшно. Але зараз вирішується моя доля і доля моєї дитини. І якщо вибирати між книгами і дитиною, я виберу малюка. Мій батько вчинив би так само, він часто відмовлявся від можливості придбати книгу заради мене. За мною стежать і з валізою мене точно ніхто не випустить, я починаю боятися, що мене тут взагалі замкнуть.

- Тут-тук! - заглядає Куїн. - Бачиш, як я швидко! Мчав на всіх вітрилах щоб допомогти одній ідіотці. Ось тому я ніколи не одружуся.

- Ти все сказав? - мені не можна на нього зараз кидатися, не можна.

- Ні, навіть не починав. Ти готова? - сьогодні це точно не той веселун Куїн, яким він намагався здаватися раніше.

- І який план? Крім того, що ти візьмеш валізу та підеш геть?

- Ти вийдеш через сорок хвилин. Прогулянковим кроком дійдеш до кінця парку. Там на тебе чекатиме машина. Це поки що все, - знизав він плечима, гіпнотизуючи мене якимсь дивним поглядом.

- Забирай! Сподіваюся, що хлопець, який пограбував банк не зазіхне на мої нещасні книги.

- Про яке пограбування ти говориш? Гадки не маю! - пирхнув Куїн, схопивши мою валізу. – Чекаю на тебе через сорок хвилин. Якщо щось піде не так, дзвони. Якщо ти не подзвониш і не з'явишся, я тебе знайду. Не бійся. І не думай ревіти, - пробурчав він, зауваживши, що мої очі вже на мокрому місці. - Терпіти не можу жіночі сльози!

Мені здається, що за ці сорок хвилин можна було облетіти Землю три рази, прорити тунель під Лондоном та збігати пішки в Дублін. Так повільно тягнувся цей час.

- Ти кудись зібралася? - перегородила мені дорогу Кетті. – Вже час вечеряти і на вулиці понизилася температура, так що не раджу.

- Я помітила, що після навіть невеликої прогулянки мій апетит стає набагато краще. Я ненадовго, буквально на п'ять хвилин пройдуся туди-сюди, - як можна невимушено кидаю у відповідь. - Завтра у мене важливий день, тому я планую бути хорошою дівчинкою і лягти раніше, - моє майстерно зображуване щастя переконало Кетті, що п'ять хвилин на повітрі мені не зашкодять. Тому я повільно вийшла на вулицю, хоча хотілося рвонути щодуху. Потім пройшла ще метрів п'ятдесят спокійним кроком. А після ... після я почала прискорюватися, і врешті-решт побігла! Мою душу раптом стиснув такий невимовний страх, ніби ще хвилина і у мене навіки відберуть свободу, надії на щастя і мене саму! Мені здається, що за мною вже женуться і ось-ось зловлять, ще секунда і схоплять за руку!

Дідько, де його машина?! Серце зараз проломить груди, ноги підкошуються, руки тремтять. Він мене обдурив! Точно, кинув та втік! Яка ж я дурна!!!

- Гей, дівчино, не мене випадково чекаєш? – з автівки, яка різко загальмувала поруч, визирає його фізіономія, і в наступну секунду я вже стрибаю на переднє сидіння.

- Поїхали, поїхали швидше!!! У тебе є вода? Пити дуже хочеться.

- Та не кіпішуй. Від страху голова погано міркує. Заспокойся, тобі вже нічого не загрожує. Валіза на задньому сидінні. Книги цілі, мамою клянусь. А тепер лясни себе по щоках, або це зроблю я, оговтайся вже, нарешті, і пообіцяй мене слухатися. Я чекаю!

Нічого не вдієш, ляскаю себе по щоках і нагороджую його запитальним поглядом.

- Розумниця. А тепер ми спустимося до Темзи, до місця, де течія сильніше. Ти залишиш на березі весь одяг, включаючи телефон та записку.

- Це ще навіщо? Щоб всі подумали ніби я втопилася? Я б ніколи цього не зробила!

- Але вони цього не знають! Нехай краще шукають тебе на дні, ніж в Ірландії! Тримай, вигадуй текст, - суне він мені в руки блокнот та ручку. - І не здумай мені сказати, що не можеш з ним так вчинити! Він знає, що ти вагітна?

- Ні, я хотіла сказати, але він зайнятий. ... Завтра дізнається.

- Тобто, кохання вже не на першому місці, так, лялечко? Так ось, якщо ти не зробиш те, що я тобі скажу, вони відберуть у тебе дитину. В руках цих людей влада та великі гроші, і не кожен від цього відмовиться. Навіть заради твоїх гарних блакитних очей. У цій ситуації ти повинна вибрати своє життя, право ним розпоряджатися.