Глава 2

- Один занадто зайнятий, горює з дружиною, що тепер у них замість трьох мільйонів залишилося всього лише два, і йому зараз не до мене! Вчора я ще його цікавила, коли він так пристрасно зі мною кохався, а сьогодні я в штатний розпис не вписуюся! І дитина не так вже йому й потрібна! А другий взагалі пришиблений бандюга, який затягнув мене на край світу! А той, якому вибили зуби винен найбільше, тому що саме через Метью я опинилася в такому лайні! Чоловікам не можна довіряти! Кожен так і норовить образити горду щиру дівчину!

- Який талант! Боже, як шкода, що тут у тебе так мало глядачів! - знущально вигукує Куїн, вперто крокуючи за мною слідом. - Всього лише я, але я готовий аплодувати тобі стоячи, свистіти та кидати квіти. Який чудовий жалісний монолог, я мало не розплакався. Вмієш ти хвилювати чоловіків, Даяно. Скажи мені, нарешті, куди ти все ж таки чешеш?

- На озеро! Тому що кожна поважаюча себе жінка миється перед сном! - огризаюся я, не обертаючись.

- Треба ж, не знав, що до всього іншого ти ще й морж! Пишаюся тобою, лялечко! Вода в озері зараз градусів п'ятнадцять, але я буду морально підтримувати тебе, стоячи на березі. Ось тільки ти звернула трохи не туди і зараз гордо чимчикуєш в бік Атлантичного океану. Звичайно, там теж можна помитися перед сном, але йти довше.

Завмираю на місці. Кров вже шумить у вухах, тому що в душі бушують шторми та палають урагани, пальці тремтять, хочеться чи то гарчати, чи то ревіти, а йому, бачте, смішно. Ха-ха, як нам весело!

- Приб’ю! ... На фіг! - різко повертаюся до нього.

- Якщо наздоженеш, - показує він мені свої білі рівні зуби. - Гей, каміння з землі піднімати не обов'язково! 

Раз шансів його тріснути у мене замало, я вже ладна кидати в нього каміння. 

- Я тобі вже пропонував спосіб купання! - відскакує вбік Куїн.

- Не буду я мокнути в цій дерев'яній балії, в якій ще конюх Генріха восьмого дупу свою мив!

- Так що ж тобі все не подобається?! Вони всі її образили, а я тепер крайній. Конюх Генріха восьмого теж в чомусь перед тобою винен? Ай! - з диким гарчанням я, нарешті, потрапила йому по нозі. - Я затоплю піч, принесу та нагрію для тебе води. Ти запалиш і розставиш свічки, і в такій романтичній обстановці ощасливиш нещасне корито. У будинку приємно запахне шампунем, а я буду боротися зі спокусою втопити тебе в цих двох відрах води. Потім ми повечеряємо і ляжемо спати. Все ж добре! - Куїн вже посміхається через раз, я його все-таки вивела з себе. О, я це вмію.

- Але там одне ліжко, розумнику, - звузивши очі, пилю його убивчим поглядом.

- Ну й що з того, тепліше буде спати. Думаєш, буду мацати твої м'які місця? Та як я можу, тобі ж не до хлопців, ти на стежці війни, сокири лише не вистачає.

- Ти нестерпний!!!

- Ти теж, чи знаєш, не подарунок! Підемо назад або будемо насолоджуватися краєвидами?

- Іди, а я піду за тобою, - і це тільки перший день. Які кілька місяців??! Та ми за три дні одне одного повбиваємо!

- Е ні, я не хочу, щоб ти йшла позаду і щось бурмотіла мені в спину. Начитається стрьомних книжок, а потім думай звідки стільки проблем. Хіба мало що ти там за заклинання шепочеш. Іди першою! Я хоча б буду спокійний, розглядаючи твої соковиті сідниці.

Вражаючи мене, Куїн все ж таки дотримав своє слово. І через півтори години дерев'яне корито вже спокушає мене гарячою водою, по всьому будинку розставлені свічки, надаючи таємничості цій дикій романтиці. Куїн з діловим виглядом нібито взявся щось видумувати на вечерю, а я, оголившись, з насолодою занурилася в воду, намагаючись уявити, як в старі часи людям давалися ці банні процедури в дерев'яному кориті.

Але у цього пройдисвіта вистачає нахабства спостерігати, поглядати на мене, кидати зацікавлені погляди, безсоромно розглядаючи, бо кухня та «ванна кімната» це одне приміщення. Не повертаючись в сторону Куїна, я ці погляди відчуваю шкірою, як вони ковзають по моїй шиї, описують груди, чіпляючись за соски, як вони піднімаються до плечей і перескакують на ноги, які я намагаюся намилити. Отакої, але він і сам зізнався, що не джентльмен. Не знаю, у що я вляпалася і як я з цього викручуся, але зараз мені дійсно не до хлопців, не до флірту і сексуальних ігор. Ось тільки як мені зберегти між нами дистанцію?

- Спинку потерти? - подає голос Куїн.

- Ти дуже люб'язний, але я вже сама впоралася. Не соромно підглядати?

- Ані краплі, - знизуючи плечима, сміється він. - Тоді дозвольте повечеряти, ваша горда високість. Вечеря у нас скромна, але від душі. Сподіваюся, з мого боку не буде занадто великим нахабством запропонувати тобі бутерброди, - він звичайно ж іронізує і трохи злиться.

- Дякую, - сівши за стіл, прошепотіла я. - Сподіваюся, з мого боку не дуже нахабно сісти за стіл, загорнувшись в рушник? Знаєш, я б хотіла відразу перейти до тієї частини, де ми друзі навіки, без всяких претензій і очікувань. Я кажу тобі спасибі не за бутерброди, Куїне, вірніше не тільки за них, а й за все, що ти для мене зробив.

- Нічого собі, як тебе гаряча вода розслабила, - бурчить він.

- Не обов'язково бути джентльменом, щоб бути хорошою людиною. Тобі дивним чином вдалося поєднати в собі негідника і класного хлопця, такий собі екзотичний коктейль. Ех, я б зараз випила. Шкода, що не можна.

- Даяно, ти хочеш зберегти цю дитину, щоб потім знищити докторів шарлатанів або тому що це дитина Даміра і у тебе є надія, що одного разу він кине все заради тебе і малюка? - раптом різко змінює тему і свій тон Куїн.

- Не хочу я, щоб тепер Дамір все кидав заради мене. Оце вже ні, нехай ходить тінню за своєю баронесою та підтирає за нею жовч. Нічого я більше від нього вимагати не буду. Гордість не дозволить просити у нього щось навіть заради дитини. Я, звичайно, постараюся зробити так, щоб цю клініку високооплачуваних шарлатанів з ганьбою закрили, але я хочу зберегти дитину не заради якоїсь мети, а тому що вона моя. У мене навіть думки не виникало її позбутися.