Позитивна Дитина

ГЛАВА 10 ФІЗИКА ТА ХІМІЯ - РУШІЇ ПРОГРЕСУ

Якщо чесно, то все почалося з гри у війну. Ми з братами любили гратися у партизанські хованки. Я вміла так заховатися, що ніхто не знаходив. Коли ж я подружилася з Ванькою, то все набуло ефекту спецефектів. Ванька не любив буденності (отут ми дуже схожі), тому вносив у гру «війна» елементи взяття Рейхстагу (залізали на хату й вішали на антену майку), бомбардування (кидалися з кущів кізяками), набіг німців на село з хлопанням десятків зо два хлопавок. Особливим шиком були вибухи ацетилену. Ацетилен краще підривати взимку. Для цього необхідний карбід кальцію. Де взяти? Ха, у дядька Антона, він газозварювальник. В принципі, для вибухів підходив і кисень, але він у дядька Антона в таких величезних балонах був, що його можна підірвати лише на місці, а села нам було все ж жалко. Ми кидали у сніг карбід кальцію, накривали пустою консервною бляшанкою (чим більшою шкарабанка була, тим круче) і з відстані приблизно двох метрів пулили у дірку запалені сірники. Вибух п’ятилітрової банки з-під фарби звучить, як постріл артилерійної зброї, а сама банка при цьому летить догори на більш як двадцять метрів. Видовище, я вам скажу, ще те. І головне – чудимо ми, а кайф отримує уся мелюзга в селі.

Якось я принесла карбід кальцію в школу й пообіцяла показати однокласникам, як його треба підривати. В туалеті (а де ще?) я закрила фанеркою з діркою унітаз, а на фанерку для певності поклала цеглу. Досі з унітазами я не експериментувала, тому після вибуху ацетилену і фанерка, і цегла залишилися на місці, а від унітаза лишився тільки обідок, на який, власне, й сідають. Я дуже розстроїлася через провал свого експерименту, адже очікувала, що підлетить фанерка. І хоч учні були у захваті від видовища (не кожен день руйнують туалети!), мене потягли до директора. Я звичайно ж виправдовувалася й говорила, що не могла передбачити, що унітази роблять такими неміцними, але все було байдуже. Мамці довелося оплатити встановлення нового унітаза, а мене вигнали зі школи… на тиждень. З цього часу мене занесли до списку важких дітей, що змінило моє життя, як не дивно, на краще. Мене, як «важку» дитину, доєднали до експериментальної групи, яку вів величезний дядько. Дехто говорив, що він професор. Можливо. Кожній дурнуватій дитині врешті-решт в житті зустрічаються люди, які відіграють важливу роль. В моєму житті був цей дядько – Гнат Петрович Кріт. Я б не запам’ятала, можливо, його імені, якби не специфічне прізвище. В школі Гнат Петрович читав у старшокласників фізику. Я навчалася як звичайно, у своєму класі, але мала ходити «на виховання» до групи цього дядька. Всі думали, що мене покарали, а насправді мені страшенно подобалися ці заняття. Гнат Петрович не тільки не «виховував» мене (що в принципі передбачалося!), але поводився, як з рівною. Весь час завалював купою питань. Що ви думаєте він спитав, коли я вперше переступила поріг кабінету фізики? Ніколи не вгадаєте!

– Ти знаєш чому знесло унітаз, а не цеглу?

– Нє-а, – зізналася я. – Завжди шкарабанки підіймало вгору.

– Не врахувала закон поводження газів всередині закритого простору. В якому класі вчишся?

– У шостому, а що?

– Нічого. Буду вчити, щоб одного дня голова з тілом не попрощалася. Подобаєшся ти мені, кмітливе й настирне створіння, Іваничук Катерина!

З того дня наші зустрічі з Гнатом Петровичем набули характеру мінідопиту. Я тільки на поріг лаборантської, а він мені:«Як будеш поводитися, якщо на безлюдному острові не буде сірників, а вже ніч і страшно, і якість звірі виють?», «Як будеш добувати їжу?», «Зможеш підняти оту камінюку?», «А якщо ця камінюка буде валятися на Місяці, а ти астроном у скафандрі?», «Яка висота труби нашої котельні?» Яке буде питання я не те, що не здогадувалася, а навіть уявити в страшному сні не могла. Найцікавіша штука – лабораторія. Там ставилися такі досліди, що мені малій здавалися просто чарівними, а їм усім було логічне (а головне – фізичне) пояснення. Моя репутація неука дозволяла бути вигнаною з класу з півоберту. Коли я спеціально досягала вигону з класу (особливо з географії), то мчала в кабінет фізики, а якщо там йшли уроки, то в лабораторію, де завжди були аспіранти Гната Петровича. Вони знали мене, тому давали вирішувати різні завдання чи показували дію численних приладів. Отак я полюбила складний предмет фізику ще до того, як вона з’явилася в переліку моїх обов’язкових дисциплін. Згодом, начитавшись книжок на кшталт «Цікава фізика» та « Цікава хімія», я надихнулася купою нових ідей. Наприклад, у дворі нашої школи після уроків влаштувала показовий вибух металевого калію. Вчилися ми вже тоді у другу зміну, бо школа була невеличка, а учнів до біса багато, і уроки завершувалися о дев’ятнадцятій годині, взимку – це кромешна темінь. А такий феєрверк якраз і потребував темряви, так красивіше. Калій я поклала у пляшку з-під шампанського, що стояла вертикально. На третину пляшка була заповнена водою. Після цього швидко втекла на достойну відстань. Усіх зівак попередила заздалегідь, щоб не підходили. Я на все життя запам’ятала настанови Гната Петровича: «Що б не хотіла витворити твоя душа, а мозок має думати про збереження тіла!» Так от калій лихо перетворив воду на каустик і при цьому сам сильно нагрівся. Водень, що є «відходом» цієї реакції вибухнув, викинувши киплячий каустик красивим різноколірним фонтаном. Спочатку всі ахали й охали, а потім все ж лаяли. А мені не звикати.

Коли Ванька на своєму аерогуртку зробив ракету, то я виготовила з бертолетової солі з вугіллям порох і його ракета злетіла вище за всіх інших, у яких порохом була сірка від сірників.

А коли в мої руки потрапив кристалічний йод, то зробити йодистий азот взагалі не стало проблемою. Кожен кришталик такої сполуки – це не звична вибухівка, а бризантна речовина, яка вибухає навіть від того, що на неї наступають. Звук вибуху – як постріл з дробовика. Шкільне начальство довго допитувалося, хто «цю гидоту» розсипав коридорами школи. Вони розуміли, що це мій почерк, і Гнат Петрович підморгував мені, мовляв знає, що то я начудила, але ніхто не здав.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше