Познайомимось, відьмочко?

Частина 2

Вона пропонувала подумати? Я думав. Аж до  кінця уроків.  Це для мене багато. Хоча, власне, я не думав, бо, чесно кажучи, думки про неї заполонили  мій мозок вже давно. Минулого року мої батьки вкрай розсварилися й розлучилися.  Батько втратив бізнес, тому майнув за кордон на заробітки, а ми з мамою переїхали до її батьків, сюди, в Київ. Мої бабуся з дідусем саме вийшли на пенсію, тому нам лишили двокімнатну  квартиру в центрі, а самі перебралися на дачу під містом, щоб реалізувати давню мрію про теплички з огірочками, помідорчиками, грядочки з цибулькою, кропом та петрушкою.  Мама знайшла роботу секретарем у якогось тирана-боса і днями пропадала  на своїй роботі, а я – пішов до школи.

Десятий А клас зустрів мене чудово. Приваблива зовнішність ( дісталася від  мами), спортивна статура (тут дякую тату та тренеру по хокею) швидко зробили з мене популярного, особливо  серед дівчат, хлопця. Та я й в попередній школі  багатьом подобався. Але проблема в тому, що  жодна з дівчат мені не подобалася. Так, щоб серйозно. Романчик замутить – на раз-два! Але кожна, з якою крутив, швидко набридала, починала дратувати, а після болючого розставання, сильно ображалася. І  кожного разу я отримував чергового ворога у спідниці. Скоро зрозумів, що такої кількості ворогів мені не треба. Та й було куди мені енергію витрачати – хокей рідненький. По чотири тренування на тиждень, збори, змагання, знову тренування – і так по колу. Десятий клас промайнув – тільки ручкою помахав. До одинадцятого у вересні я не ходив – Чемпіонат у серпні й травма руки серйозно вибили з колії. У листопаді вирішив повчитися задля пристойності.

І саме  в цей час відбувся Хеловін. На ньому я помітив її.  У чорній мантії з дивним бриликом на голові й диким чорним макіяжем та  яскраво-червоними губами, вона привертала неабияку увагу. Англічанка так  захопилася організацією заморського свята, що  перестаралася. Завершилося паршиво – старшокласники посварилися й влаштували дебош з биттям гарбузів, фаршированих свічками. Кожен другий пацан був у костюмі графа Дракули. Фантазії ж нуль, ні, щоб  бинтиками обмотатися, мумію для різноманітності зобразити. До речі, я теж був Дракулою, бо мамка такий костюм десь нарила.  Спочатку криваві патьоки біля ротів у хлопців були намальовані  фарбами, а потім  вже утворилися справжні.

Бійка почалася через неї, Аїду. Хтось навмисне зірвав з її голови отой чорний брилик. Вона холодно попросила повернути річ. Почали з’ясовувати, хто, навіщо, чому, з якого дива?  А я бачив хто, тому  увалив у щелепу, і коли  винуватець конфлікту рудий Макс з 11-Б гепнувся, витяг з його широкої кишені  капелюшок. «Герой» оклигався,  замахнувся на мене, але  я вчасно зреагував і просто  увернувся. Попало  Данилу. І все – розгорілася бійка.  А я  пішов віддавати капелюшок відьмочці. Тоді ми вперше з нею зустрілися поглядами. Мені здалося, що на деякий час навіть залипли один на одному. Напевне, приворожила все ж. Опам’ятався, коли хтось мене штовхнув і навіть щось сказав гидке.  Але чомусь  битися не хотілося, було байдуже, в думках оселилася лише вона. Але її на святі вже не було. Зникла.

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше