7 частина

Віка прийшла додому також пізно, і вона також була стривожена та втомлена. Єдиним для неї бажанням було кинутися в м`яку постіль і солодко задрімати, забувши всі негаразди та страхи, що нещадно переслідували її протягом цього напруженого дня. І чому це останнім часом на її плечі  навалилося стільки проблем? І якби ще той примурок, що вічно переслідує її повсюду, не даючи видихнути, зчез кудись і більше не показував свого осточортілого обличчя. Згадавши, Віка знову мученицько голосно зітхнула. З останніх сил дотягнула до спальні, шлях до якої, як на зло, лежав через круті сходи, піднімаючись якими хотілось прямо там там і впасти, забувши про нормальну постіль.

Білявка бухнулася на ковдру навіть не переодягаючись, на це вже не було ні снаги, ні бажання. Вічині повіки міцно склеїлись. А всі зайві думки повільно повилітали з її перенатрудженої голови.

Навіть таким життєрадісним і вічно усміхненим, як Віка дівчатам інколи хочеться плакати, капризувати чи навіть «бувати на самоті», запираючись своїй кімнаті, змушуючи батьків похвилюватись. Навіть у таких дівчат, які не мають ворогів, що постійно ввічливі, не створюють проблем, ніколи не розчаровують своїх батьків, є свої приховані печалі. Насправді вони також часто дратуються, помиляються та бояться…

*  *  *

— Ммм…- хрипло простогнав хлопець, розкинутий на пом`ятому ліжку, коли відчув тепло горючого на ньому жовтого сонячного зайчика, що нагадував про настання ранку.

— Ей, Ромку,- все той же хриплий низький голос,- те, що я дозволив тобі спати на своєму ліжку не значить, що тобі можна спати на мені,- Борис не спішуючись потер свої надто чутливі до світла очі, що зараз неймовірно пекли,- забери свої ноги!

— Умм, не кричи, мамо, голова болить,- почулося мученицьке, за ним і швидкий позатильник і шелест простині.

— Зараз мама вріже, придурку. Ну ти й звичок без мого нагляду набрався. Ноги на матір класти. Фу, звучить огидно! Підйом!

— Чекай… ммм… секунду. Дай хоч очі пролуплю,- перевернув на спину свою тушку Ромко.

— Предки вже вдома. Дивись, щоб не застали тебе тут у такому вигляді,- Борис проти волі зліз зі свого ліжка, одягнув потерті домашні тапочки, що лежали десь в кутку на порозі і поплівся до ванної кімнати, по звичці тріпаючи свою світленьку шевелюру.

Ромко швидко прочухався і одягнувся. Він недбало пригладив своє неслухняне волося, дивлячись в невеличке дзеркало навпроти ліжка, що висіло посеред голої стіни. Закінчивши з зачіскою, Ромко ще досі сонно, прошкутильгав до ванної слідом за другом. Борис тоді вже вмився та нишпорив на кухні у пошуках чогось придатного для вживання, тому Ромко сміло і з силою смикнув ручку на дверях до ванної кімнати. Першим, що він побачив за дверима, був не душ і не рукомийник і навіть не бежевий кафель, що вкривав всі стіни. Перше, що він побачив, увірвавшись до кімнати — це великі чорні очі, що здивовано втупилися в нього. Наступним він почув гучний дівочий крик, який його прямо-таки паралізував.

Віка, одягнута в свою улюблену стареньку, всіяну мішками піжаму, з зубною щіткою в роті та з розкиданим по обличчю кучерями, так і стояла, пропалюючи прибульця поглядом.

— Ой, вибач,- єдине. Що зміг видавити з себе Ромко, перш ніж закрити двері ванної назад. Хлопець замислено відвів погляд в сторону і швидко направився до кухні, де зустрів Бориса, що намазував щось на скибки хліба, обернувшись спиною.

— Що, напоровся вже на когось? – зосереджено спитав білявий хлопець не повертаючи обличчя.

— Це була твоя сестра, - Роман опустився на диванчик збоку,- дивна якась...

— Чого це? – без почуттів пробурмотів Борис, відрізаючи шматочок сиру.

— Скажи, я схожий на привида? Чи на монстра?- замислено мовив Ромко, відкидаючись назад, - вона так закричала.

— Ну як сказати. Не таким вже ти й миловидним вдався, це вже не від тебе залежить. Простио забий,- сказав друг знімаючи з плити гарячий чайник,- Чай, кава, кип`ячена вода?

— Невже я такий страшненький? Я не симпатичний?- питально звів брови шатен, складаючи руки на краю стола. Він підчепив підборідок і надув щоки, сумно глядячи на Бориса.

— Зараз ще гірше, ніж зазвичай. Ти завжди такий прибацаний зранку?- стукнув чашкою до столу, - насип собі цукру сам, красунчику! – Борис пирхнув і обернувся, - тобі мене все одно не переплюнути, - раптом випалив хлопець і реготнув.

— Який ти не вихований, ненавиджу тебе!

— Взаємно! До армії ти мені більше подобався!

— Ага, це тому, що тоді ти мене побити міг? Тепер краще не наривайся, у мене від тоді нерви послабшали,- кинув Рома, давлячись сміхом.

— Забув? Ми на кухні, ножі під рукою, - буркнув невдоволений програшем Борис.

— Страшна людина! Ти й Арині таким погрожуєш, коли вона тебе дістає?- не припиняв свій потік підколів шатен.

— Заткинися вже, зараз додому посунеш!

— Добре, татуню, я більше не буду, - протягнув Ромко й відсахнувся від Борисової руки, що опинилась поряд.

На порозі вже з’явилася та сама криклива дівчинка, яку Ромко налякав своїм прекрасним личком! Ромко знову зіткнувся з Вічиними, великими та темними, глибокими мов Маріанска западина, очима. Вони не переставали потайки його розглядати, і безперестанку повільно по ньому повзали. Засоромлена, дечим схожа на злякане вовченя, мовчки стояла на порозі кухні. Шатен розгубився, за мить він підірвався і невинно представився дівчині:

— Я Рома, друг твого брата, ми вже бачились.

— Угу, - ще невинніше промугикала красуня й боязко наблизилась до протилежного краю диванчика. Борис швидко на неї покосився і сів в крісло збоку.

— Будеш чаю?- невже, сьогодні в нього хороший настрій?- Принеси чашку й заварювальний чайник, й не забудь прибрати після себе, мама буде бурчати, - так, дуже хороший.

— Що вчора такого трапилося, що ти приперся до нас вночі? Тебе на тусовці відшили?- вже до Ромка.

— Нічого такого, - Ромко відкусив кусок бутерброда,- одна Анина подружка втекла з клубу не сказавши ні слова. А за нею й брат разом з Анею кудись поїхали. Вийшло так, що вони залишили мене наодинці з «Маратом». А ти сам знаєш, що неходитися з нею поряд в радіусі трьох метрів більше п`ятьох хвилин небезпечно для життя. І я злився, коли вона з кимось там заговорилась.