3.

***

 - Соня, залишся, будь ласка, - вимовляє Амір мені в спину.

Подруга підбадьорливо стискає мою руку і слабо посміхається у знак підтримки.  Колишнє начальство і колеги оперативно залишають конференц-зал, залишаючи мене і Аміра наодинці.  Моє знайомство з новим босом не залишається непоміченим для місцевих кумоньок, які тільки раді перемити кістки.

Приміщення просторе, але мені чомусь складно дихати, ніби в легені встромили сотні голок.  Я відчуваю важкий погляд Сабітова на своєму тілі, від чого по шкірі проходяться мурашки.  Повертаюсь до нього обличчям і злегка киваю на знак вітання.

 - Ви щось хотіли, Аміре Рустамовичу?  - видавлюю з себе.

Він знову здивовано вигинає брови і складає руки на грудях.  Білосніжна сорочка буквально тріщить по швах в області біцепсів.  Раніше Амір теж був сильним, але зараз просто величезний, особливо у порівнянні зі мною.

 - Так офіційно, Сонь?  - примружується, вдивляючись в моє обличчя.

 - Ми на робочому місці, а Ви мій новий начальник, - тисну плечима.

Амір мовчить, продовжуючи іронічно посміхатися при цьому.  Повільно розглядає моє обличчя: ковзає по очах, губах і шиї, а потім опускається нижче і сканує кожен сантиметр мого тіла, вганяючи мене у фарбу.  Я змінилася?  Можливо.  До народження доньки моя фігура була більше схожа на фігуру підлітка: худорлява і тонка, зараз же придбала більш жіночні обриси і форми.

 - Не чекав тебе побачити в «Буд-Інвест», - нарешті вимовляє.  - Розповіси мені як ти?

 - Я працюю тут три роки, - в горлі стає сухо, немов у пустелі.

Коли Амір поїхав до столиці, я думала, що більше ми ніколи не побачимось і це було б просто чудово.

Вагітність після випускного виявилася для мене справжнім шоком.  Ми зробили все, щоб запобігти цьому, але схоже щось пішло не так і нас підвів захист.  Будучи на випробувальному терміні у будівельній фірмі, куди мене взяли відразу ж після закінчення університету, я побачила на тесті дві смужки і ... розгубилася.  Не говорила нікому, навіть рідним.  Насамперед зателефонувала Аміру, але його телефон виявився недоступний.  Згадала, що мобільний потонув, коли ми купалися в річці, а проводити його до столиці я так і не зважилася і, відповідно, не дізналася новий номер.  Сабітов ніколи заводив соцмереж і залишався вірним своїм звичкам довгі роки.  Я нещодавно перевірила ... руки б мені відірвати за це.

Єдиною зв'язуючою ниточкою із Аміром виявилася його мати.  Белла Львівна зустріла мене на порозі квартири насторожено, але все ж впустила всередину і пригостила чаєм.  Їй першій я розповіла про те в якому становищі опинилася і попросила передати цю новину Аміру.  Белла Львівна теж була ошелешена, але запевнила мене в тому, що обов'язково розповість синові і попросила прийти через декілька днів.

Ночі безсонного очікування тягнулися навмисне повільно.  За цей час я встигла перебрати кілька десятків варіантів відповідей від Сабітова.  Про те, що він забере мене до себе у столицю і зрозуміє, що я більше, ніж друг для нього, з побоюванням, але мріяла ... Я ж пам'ятаю, як він дивився на мене в ту ніч.  Жадібно дивився, як на жінку.

Але через декілька днів Белла Львівна лише простягнула пухкий конверт, набитий грошима, і повідомила про те, що Амір одружується і моя дитина йому не потрібна.  З грошима я можу робити що завгодно, хоч відправитися на аборт, якщо термін дозволяє ...

Його брудні папірці я так і не взяла.  Потім шкодувала про свою гордість, коли потрапила до лікарні і була змушена просити фінанси у батьків, але з часом зрозуміла, що так навіть на краще.  Про свій вибір: убити або народити, я ні разу не пошкодувала.

 - Подобається працювати тут?  - запитує Амір як ні в чому не бувало.

 - Так, я всім задоволена.

Крім того, що тепер ти мій бос ... Цього, звичайно ж, вголос не вимовляю.

 - Я ненадовго до вас, - раптово говорить Амір.  - Знайду гідного керівника, поставлю на чолі «Буд-Інвест» і знову до столиці.

Значить, Сабітов на короткий термін сюди.  Напевно, в столиці чекає сім'я.  Дружина і діти ...

Він викупив компанію, але займатися нею самостійно не планує.  Мені б потерпіти присутність Аміра кілька тижнів (місяців? років?).  Сподіваюся, що все-таки тижнів, зате потім зможу дихати на повні груди.

 - Ви мене вибачте, Аміре Рустамовичу, - запинаюся, коли натикаюся на його потемнілий незадоволений погляд.  - Я б поговорила ще, але мені потрібно працювати.

Розвертаюся на сто вісімдесят градусів, роблю кілька кроків на ватних ногах, що підгинаються.  Височенні підбори тільки ускладнюють рух, і я шкодую про те, що саме сьогодні не прийшла на роботу у взутті на низькому ходу.

Лопатки горять від пильного погляду Аміра, серце прискорено барабанить у грудній клітці.  Усе?  Уф, схоже наша розмова закінчилася на цілком адекватній ноті.

 - Сонь, складеш мені компанію за вечерею?  - раптово запитує Сабітов, коли до виходу залишається не більш трьох метрів.

Він зараз жартує?  Як сміє пропонувати мені дружні посиденьки після того вчинку?  Адже він навіть не спитав, що я зробила із нашою дитиною і яке рішення прийняла!  Колючі сльози підбираються до очей, але я непомітно витираю їх кінчиками пальців.  Нехай із дружиною своєю їздить по ресторанах!