Глава 2

Я не збиралася влітати в готель і влаштовувати скандал, вимагаючи назвати номер, який зняв мій чоловік. Не виключено, що він всього-на-всього заїхав в ресторан на першому поверсі, щоб повечеряти. Або ж просто припаркувався поруч, а сам пішов у справах. Або ж ... 
 
Цих "або" було так багато, що я збилася з рахунку. Тягнула гарячий напій в кав'ярні навпроти і не могла відірвати погляд від входу в готель. Не розуміла що тут робила, але і не могла змусити себе встати і піти. 
 
Кілька разів не витримувала і набирала номер чоловіка, але мене переключало на автовідповідач. Сльози вже були готові пролитися, окропити все навколо, але я свято вірила в вірність Артема і в те, що я собі просто надумала його зраду. 
 
Час тягнувся шалено повільно, я було подумала: а чи не засісти мені в фойє готелю, щоб вже точно не випустити з уваги чоловіка, але швидко відкинула цю ідею. Я не збираюся бути приниженою стороною. Не проявлю ні краплі слабкості. Не буду терпіти приниження, якщо зіткнемося лоб в лоб з його коханкою. 
 
І знову ж заспокоюю себе тим, що ніякої зради може і не бути. Ну мало що він може робити тут? 
 
Ближче до дев'ятої вечора я все ж покидаю кав'ярню і сідаю в свій автомобіль. Починає темніти, але, на щастя, зараз літо і в такий час все ще можна добре розгледіти обличчя людей. 
 
Я не відводжу погляд від входу в готель, напружено стискаю пальцями  кермо і ось це відбувається . Як в найстрашнішому сні. 
 
Немов в сповільненій зйомці Артем з'являється в дверях з довгоногою молоденькою блондинкою. На їхніх обличчях грає посмішка. Вони йдуть до його автомобіля в обнімку. Вона притискається до нього, щось говорить. Його рука стискає її за сідницю.У тому, що саме відбувалося між ними в готелі навіть гадати не доводиться. 
 
Я закриваю очі, в надії що це просто якийсь розіграш. Міраж. У надії, що цей чоловік просто дуже схожий на мого чоловіка. Або ж що я все неправильно зрозуміла. 
 
Але це не так. 
 
Це мій Артем. Той самий чоловік, з яким ми клялися один одному в коханні і вірності. 
 
Він відкриває перед дівчиною дверцята, а з мого рота зривається хрипкий стогін. 
 
Він подає їй руку, допомагаючи забратися на переднє сидіння, де зазвичай поруч з Артемом сиджу я, а мої нігті впиваються в шкіру настільки сильно, що проколюють її і по долоні ковзає крапелька крові. 
 
Він закриває дверцята , сховавши свою супутницю в чорному залізному звірі, у мене груди здавлює спазмом. Я роблю вдих, але повітря застряє в горлі. Ком гіркоти перекриває доступ до кисню, а щоки обпалюють гарячі сльози. 
 
Як він міг? 
 
За що? 
 
Чому? 
 
Скільки часу я живу в цій брехні? 
 
Чим вона краще? 
 
у нас же все було так добре, а в майбутньому з'явиться дитина і ми б стали найщасливішою сім'єю на світлі. 
 
Всі ці питання хороводом кружляють в моїй голові, не даючи нормально мислити. Автомобіль Артема давно зник за поворотом, я ж все так само не можу зрушити з місця. Обручка на моєму пальці палає, немов я одягла розпечене залізо. Я різко зриваю її і з силою кидаю кудись на підлогу. 
 
У мені ніби щось надломилося. Вичерпало всі мої почуття. І я раптово відчуваю, що стаю до всього байдужою. Немов все те кохання, яке я відчувала до Артема випарувалося в одну мить. Залишилася лише холодна розважливість. А ще ненависть. За те, що в нашій ліжку була третя. За те, що повертався після неї і дивився мені в очі як ні в чому не бувало. За те що цілував мене губами, якими цілував і її. Торкався руками, якими пестив її. 
 
Але я не збираюся бути постраждалою стороною. Нехай йому теж буде боляче. Так само як і мені. Я не буду чекати, коли опинюся покинутою чоловіком, так само як і не потерплю, щоб зі мною були через жалість, звички, зручності і тому що у нас є спільна дитина. 
 
Артем той, хто розтоптав наш шлюб, я ж буду тією, хто його знищить остаточно.