Право на корону

Глава 5

Валорія, 653 роки до битви проти Натаніеля                                                                                          

Мені ставало незручно від погляду цієї жінки, адже я знала, на що вона здатна. З одного боку я ж принцеса ельфів, що має досить страшний дар. Один мій дотик, і її б не стало. Однак вона набагато древніша за мене. До того ж ангел. І це не могло не лякати мене. Я навіть згадала те, що знала про неї. Наскільки я пам'ятаю, мати першої королеви вампірів померла під час нападу на її країну. Вона захищала свій народ до останнього, і це не могло не вражати. Однак не варто забувати, що ми то для неї потенційна загроза. В будь-який момент вона може вирішити, що краще нас просто знищити. І хоч виникнуть певні проблеми, та я не сумніваюся, що в неї це вийде. Та зараз Асірія роздивлялася нас більше з цікавістю. Ще б, ельфи сюди не часто навідувалися. Ми взагалі не дуже раніше дружили з Валорією. Та й моя мати вела політику ізоляції. Проте я зміню це, коли отримаю трон.                          

- Значить, ти ельф. І як я цього не зрозуміла одразу. Мала б відчути древню силу в тобі. Та ви не часті гості у Валорії. - вона уважно дивилася на мене. - А твій супутник з народу крилатих. Цікаво, що ж ви робили на території мого палацу?                                                                                                                     

- Нам треба ваша допомога. Ми опинилися тут через портал, і не одразу зрозуміли, де знаходимося. Ми... Ми прийшли не з цього часу. - якось швидко промовив Грегорі. - І ми маємо повернутися у свій час.                                                                                                                                                                       

Асірія розсміялася, однак в цьому було стільки холоду. І наскільки ж сильно вона відрізнялася від тих Драгомірів, до яких ми всі звикли. Напевно прокляття ангелів якось впливало на весь їх рід. Та лишилося потерпіти зовсім трохи, і вони зможуть позбутися цього. Однак це змусило мене задуматися. Безсмертні істоти теж не вічні, адже в наш час є лише двоє вампірів, яким шістсот років. Навіть ельфи рідко доживають до чотирьохсот років за визначенням інших світів.                                                             

- Я запитаю лише раз, і хочу почути правду. Сподіваюся, що ви мене зрозуміли, інакше все може закінчитися не дуже добре для вас. - жінка загрозливо наблизилася до нас. - Хто ви такі й що тут робите?                                                                                                                                                                

- Ми з іншого часу, який настане лише через шістсот років. - пояснила я. - Я принцеса ельфів, Мелісса де ЛаФельт, а це Грегорі Аркан — принц Алегрії. Ми вчилися в Королівській Академії, і нам довелося перенестися сюди після нещасного випадку. А тепер маємо повернутися додому, а для цього відкриється портал десь у Валорії. - однак вона все ще не зводила з мене погляду. - Я навіть знаю вашу якусь далеку онучку. В нас, звичайно, не найкращі стосунки, але останнім часом все налагодилося. Я навіть знаю коли ви помрете.                                                                                               




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше